Олесь Гончар — той письменник, що вмів передати задушливу суспільно-політичну атмосферу початку шістдесятих років. Олесю Гончару нерідко доводилося зустрічатися з жорстоким бездушним ставленням партійних босів до простої людини. Письменник вирішив розказати про трагедію голови колгоспу, який став жертвою власної совісності й чесності.
Головний герой оповідання — Кресафт Кухаренко, колишній фронтовик. Як і колись на війні, він понад усе цінує людську гідність і честь. Кресафт пообіцяв селянам сплатити за трудодень кілограм зерна й чесно дотримав свого слова. Його вчинок є цілком зрозумілим і природним, проте Кухаренка звинувачують у зриві планів по заготівлі хліба. Голову колгоспу викликають на партбюро й виключають з КПРС. Звичайно, могло статися і дещо по-іншому, коли б Кресафт відмовився платити селянам і покаявся перед партією. Тоді б вирок не був таким суворим, але ж не таку вдачу має головний герой оповідання.
Кресафт із цього приводу багато переживає. Але він мучиться не тим, що втратив партійний квиток. Більше непокоїть Кресафта власне сумління: чи правильно він учинив, дотримавши свого слова? Совість голови колгоспу відповідає однозначно: правильно. Як же інакше можна дивитися в очі людям?
Образ духоти, який символізує стан суспільно-політичної атмосфери тих часів, весь час переслідує головного героя. Пригнічений виходить Кресафт із чайної. Його гнітить така ж задуха, що її він відчув у кабінеті першого секретаря райкому. Годі тепер шукати якоїсь душевної легкості. Кресафт відправляється додому. Негодований, похнюплений кінь голови колгоспу йде повільно. Гілки ніби навмисно переплелися, щоб тільки зашкодити Кресафтові. А на землі голова колгоспу помічає перші ознаки занехаяності, які згодом стануть основними ознаками радянського сільського господарства в цілому.
Кресафт постає у своєму горі аж ніяк не жалюгідним. Голова колгоспу виглядає значно вищим за підступницький світ, що його оточує. Автор наголошує, що якби все повторилося, Кресафт учинив би так само, не зраджуючи самому собі, моральним принципам колишнього фронтовика. Мабуть, тому Кресафт дивиться в небо, яке було над ним, "чисте й велике, як завжди".
У чому ж полягає трагедія голови колгоспу Кресафта Кухаренка? Звичайно, у тому, що він не одержав підтримки там, де найщиріше сподівався її знайти, — у партійних товаришів. Виявилося, що шукав правди Кресафт зовсім не там.
Кресафта не стало, не витримало серце. Проте залишилися селяни, заради яких жив голова колгоспу. Вони й збережуть добру людську пам'ять про нього. Будемо сподіватися, що приклад Кресафта зробить їх більш людяними, чесними, морально чистішими.