Л. Глібов, як і багато інших письменників, у своїй творчості намагався осмислити загальнолюдські питання. Роздуми над скороминучістю людського життя знайшли втілення у вірші Л. Глібова "Журба".
Ця поезія викликає сумний настрій. Незважаючи на те, що поет милується прекрасною природою він відчуває душевний неспокій:
...в мене бідне серденько
І мліє, і болить.
Мабуть, саме тому і здається автору, що три верби схилилися над річкою, наче в журбі. Вони ніби сумують,
Що пройде любе літечко,
Повіють холода,
Осиплеться їх листячко —
І понесе вода.
В явищах природи поет шукає відгук своєму смуткові за назавжди втраченою молодістю:
Ой річечко, голубонько
Як хвилечки твої —
Пробігли дні щасливії
І радості мої!
Поет звертається до засобу образного паралелізму. Л. Глібов будує вірш на постійному зіставленні життя людини з природою і робить невтішний висновок: молодість людини не повторюється на відміну від весни в природі:
Ще вернеться весна;
А молодість... не вернеться —
Не вернеться вона!...
На мою думку, "Журба" — найкращий вірш Л. Глібова. У ньому поет висловлює своє розуміння існуючої дійсності, звертаючись до таких проблем, як людина і природа, життя і смерть тощо.