У своїх байках Л. Глібов змальовував суперечності кріпосницького ладу. Нездатність деяких панів хазяйнувати, через яку страждав трудящий люд, набувала за тих часів особливої злободенності.
У творі "Мірошник" Л. Глібов зображує недбалого господаря, який "не гаразд за діло брався". Маючи водяний млин, цей "хазяїн" не доглядає за ним та не ремонтує:
Вода раз греблю просмоктала...
Ну що ж! Узять би й загатить.
Так ні! Мірошник спить та спить.
Вода ж біжить... ще більш прорвала;
Хомі й за вухом не свербить.
До порад людей Мірошник прислухатися не хоче, бо сподівається, що "води ще стане на весь вік", адже "річка — не калюжа". Такі необачність та лінощі призвели до сумних наслідків: "вода зійшла — колеса стали".
Тільки тепер зрозумів Хома, що сталося лихо.
Злякався Мірошник тай біжить
Притьмом до прірви, щоб гатить.
Мірошника проймають страх і розгубленість. Звідси його ненависть до невинних курей, що прийшли до ставка напитися води. Однак помста курям не виправила безпорадного становища Хоми: "млин стоїть, хоч прірву й загатив". Хома залишився ні з чим: і без води, і без курей.
У моралі байки Л. Глібов висловлює головну думку твору. Кріпосники марно витрачають сотні карбованців, однак жорстоко визискують трудівників. Автор застерігає панів: такий спосіб ведення хазяйства може призвести лише до повного банкрутства.