Талант справжнього митця проявляється в тому, що його твори залишаються актуальними в різні часи і в різні епохи.
Байку "Мірошник" Леонід Глібов написав у 1853 році. Це був переломний період в історії Російської імперії: стара кріпосницька система заважала розвиватися новим капіталістичним відносинами. Настав час, коли необхідно було докорінно змінити життя суспільства. Скасування кріпосного права стало визначною віхою в житті усієї держави. Ніби передчуваючи такі зміни, частина поміщиків-кріпосників перестали турбуватися своїми господарствами, байдуже спостерігали за їх руйнуванням. Таких горе-хазяїв висміювало багато байкарів. Леонід Глібов переніс узагальнений образ розгубленого, безпорадного господаря на український грунт.
Колись мірошник Хома мав добре господарство. Млин забезпечував йому безбідне існування. Справжній хазяїн має слідкувати за порядком у хазяйстві, помічати все, що може йому загрожувати, а Хома зледачів і проспав момент, коли невеличкий струмінь води перетворився на потік і зруйнував греблю. Мірошник був упевнений, що "річка — не калюжа; води ще стане на весь вік!", і схаменувся лише тоді, коли "вода зійшла — колеса стали". Переляканий Мірошник кинувся "притьмом до прірви, щоб гатить", але було вже запізно. Хома намагався зарадити нещастю, побив курей, які прийшли до обмілілої річки напитися води.
Байку "Мірошник" Леонід Глібов написав понад 150 років тому. Колесо історії повернулося, і люди знову стали перед вибором: сидіти склавши руки і чекати, що все минеться, проблеми вирішаться самі собою, чи діяти, працювати, "гатити греблю", щоб не поплив за водою добробут і достаток. Багато українців "проспали" свій шанс, жили за принципом: "Якось буде, бо ще ніколи так не було, щоб якось не було". А коли побачили, що залишилися ні з чим, почали шукати "ворогів", винуватити у своїх нещастях будь-кого, тільки не себе, не свою лінь і непередбачливість.
Звичайно, великі суспільні зрушення, реформи йдуть попереду свідомості багатьох людей, які звикли жити за усталеними нормами і не хочуть перебудовувати свою свідомість і життя. Зараз, у наш час, ми можемо бачити людей, які живуть минулим, сподіваючись на те, що все знову буде так, як раніше. Їх можна тільки пожаліти. Та, разом з тим, ми стали свідками занепаду багатьох колись заможних сільських господарств. Здається, що по нашій землі пройшли чужоземні загарбники: сільськогосподарські будівлі зруйновані, поля заростають бур'янами, вікна багатьох хат навхрест забиті дошками.
У містах багато заводів зупинилися. Десятиліттями вони виробляли продукцію, яка зараз нікому не потрібна, а перебудуватися вчасно чи не змогли, чи не захотіли.
Сучасні політичні діячі, від яких залежить добробут держави, багато в чому схожі на Мірошника: гатять греблю, коли вода вже зовсім збігла, шукають причину нещасть серед дрібних курей, "без діла сотні всюди сують", втрачають купу грошей, "а за недогарок вони людей і лають, і мордують. (Вони се так бач хазяйнують!..)"
Творчість Леоніда Глібова була актуальною в середині XIX століття і, мені здається, залишається вона актуальною і сьогодні. Людська свідомість змінюється дуже повільно і не встигає за вимогами часу. Усім нам треба пам'ятати мудрість байкарів: хочеш змінити життя — змінюйся сам!