Образ Міста в однойменному романі Валер'яна Підмогильного

Частину свого життя Валер’ян Підмогильний прожив у Києві. Там він поринув у творчість і роботу, а також здобув значний авторитет серед однодумців. На той час столицею УСРР був Харків і тому письменника вабило те, що місто залишалося осторонь столичного галасу, хоча над ним все ще панувало типове міщанське середовище: "Ось вони — горожани! Крамарі, безглузді вчителі, безжурні з дурощів ляльки в пишних уборах!.. Ця вулиця завтра розтечеться по установах і трестах, заллє посади, великі й малі, і скрізь, де він стукатиме, будуть зачинені двері. "Прокляті непмани", — думав він".

Роман "Місто", який був опублікований 1928 року, приніс письменнику велику популярність і викликав навколо себе багато диспутів через ідейну спрямованість і суперечливість образів. Місто змальовано автором динамічно, у реалістично-описовій манері. Підмогильний бачить його без прикрас і акцентуючих умовностей.

У романі Валер’яна Підмогильного Місто – це художній персоніфікований образ: "…Місто пишно розгорнуло свої білі артерії і гордовито піднесло своє чоло… Місто вивернулось на сонці великим випещеним котом, примружуючи на світлі безліч очей, потягаючись і позіхаючи від насолоди".

Воно має свої риси і свій ритм: "Блискучі вогні, гуркіт і дзвінки трамваїв, що схрещувались тут і розбігались, хрипке виття автобусів, що легко котились громіздкими тушами, пронизливі викрики дрібних авто й гукання візників разом з глухим гомоном людської хвилі…".

Місто інколи заворожувало Степана своєю красою, а інколи лякало його: "В сутінках вулиці він вбачав якусь приховану пастку. Тьмяний блиск ліхтарів, разки світючих вітрин, сяєво кіно — були йому блудними вогниками серед драговини. Вони манять, але гублять. Вони світять, але сліплять… Сміливі лінії вулиці, досконала рівнобіжність їх, тяжкі перпендикуляри обабіч, велична похилість бруку, що спалахував іскрами під ударами копит, війнули на нього суворою, йому ще незнаною гармонією. Але він ненавидів місто". І йдучи увечері повз ювелірні крамниці та переповнені книгарні, він думав: "О ненажерне місто!". Тому що скільки у ньому втрачалось марно. І тоді головний герой вирішив, що він зможе підкорити собі місто, пристосувавши його для таких людей, як він. Та чи не завеликий намір? Постає питання: Київ – це місто великих можливостей чи втрат?

Я вважаю, що Місто виступає у цьому романі у ролі переможця. Степан Радченко насторожено ставився до Міста і намагався йому протистояти, але воно нав’язало головному герою урбаністичні думки і затягнуло у вир міщанського життя. Місто почало диктувати Степану свою ідеологію і він, не помітивши того, опинився в його владі.