Україна у романі І. Багряного "Тигролови"

В українській літературі немає такого письменника, у творчості якого не була б змальована Україна: її природа чи то історія, народ, або його побут та культура тощо. Образ України присутній і в романі Івана Багряного "Тигролови", але змальовано його дещо по-новому, нетрадиційно.

У творі Багряного Україна постає перед читачем у трьох образах. Одна постає зі спогадів головного героя Григорія Многогрішного — справжня, прекрасна, з лісами, степами широкими, як море, весною із жайворонками, солов'ями, зозулями, з веселими хлоп'ячими забавками на Трійцю та інші свята, з піснями матері і сестри, різдвяними колядками та щедрівками. Щоправда, тепер уже "садки вишневі повирубувані, ріки збаламучені, степи сльозами обпоєні, і небо ясне людям потемніло...".

Друга Україна — поселенська — та, де живуть Сірки, про яку розповідає Наталчина мати: "Це була наша друга Україна, нова Україна, синку, але щасливіша. І назви наші люди подавали тут свої, сумуючи іноді за рідним краєм: Київ, Чернігівка, Полтавка, Україна, Катеринослав, Переяславка...". Мати зберегла на цій далекій чужині уклад українського життя — одяг, хатнє убранство, свята, пісні й перекази. Вперше вона постає перед очима Григорія "... в очіпку і в рясній, стародавній спідниці", а "голос у неї такий..., як у всіх матерів там, за тисячі кілометрів звідси". Вона працьовита, любляча, турботлива. У хаті в Сірків усе прибрано, опоряджено за старим українським звичаєм. Свою любов до рідного краю — далекої України — мати передала й дітям. Наталка і Грицько залюбки співають українських пісень, беруть участь у старовинних обрядах, додержуючись традицій предків.

І ще одна Україна постає перед читачем "ось так — на колесах поза геттю, розчавлена, розшматована, знеособлена, в корості, в бруді... розпачі! Голодна!.. Безвихідна!.. Безперспективна! .." Вона постає в образі дівчат-невільниць, що пиляють дрова під брудну лайку охоронців, в образі дівчат у ресторані — дочок розкуркулених батьків, що "рятують життя ціною краси і молодості". Вона постає перед очима Григорія в поїзді "Владивосток — Москва": "Григорієві здавалось, що він потрапив додому. Вагон говорив усіма діалектами його — Григорієвої — мови: полтавським, херсонським, чернігівським, одеським, кубанським, харківським... Ба, тими діалектами говорив весь цей "експрес", і то не тільки тепер, а, либонь, протягом цілої своєї історії. Основний контингент його пасажирів — Україна, ота зірвана з місця й розкидана по всіх світах — поза геттю. І хоч цей "експрес" ходив за маршрутом "Владивосток — Москва",

але то була своїм мовним і пісенним фольклором та й усім іншим Україна. Екстериторіальна Україна. Україна без "стерна і вітрил". Ця Україна постає і з розповіді старого Мороза про "місто каторги", в якому заживо ховають український народ.

Малюючи "Малу Україну" на Далекому Сході, Іван Багряний переконливо показує, чого можуть досягти вільні люди своєю працею. Але, на жаль, не переселиш усю Україну в глухий закуток, не огородиш високим парканом від її ворогів.