Символічний образ товарного поїзда (за романом І. Багряного "Тигролови") (2 варіант)

"...Вирячивши вогненні очі, дихаючи полум'ям і димом, потрясаючи ревом пустелі і нетрі, і вогненним хвостом замітаючи слід, летів дракон", — таким казковим зачином розпочинається роман Івана Багряного "Тигролови". Із страшним драконом порівнює автор не менш страшний ешелон смерті, поїзд, що везе своїх жертв-в'язнів на каторгу, з якої немає повернення...

Зачин роману несе в собі своєрідно запрограмовану ідею всього твору. Мчить колією поїзд-дракон, який має черево, "натоптане вщерть" тисячними жертвами. Що це за поїзд і хто ці жертви? Той поїзд — таємнича і страшна "легенда про зникнення душ". Його веде паровоз-голова "Йосиф Сталін" і підпихає демон "Фелікс Дзержинський". Це етапний ешелон ОГПУ — НКВД, який летить у чорну темряву, у прірву, в небуття.

Автор порівнює вагони цього страшного поїзда-дракона із суглобами з шістдесятьма рудими домовинами, бо вони заживо ховають у собі тисячі людей. Мчить дракон, несе в собі тисячі "приречених, безнадійних, змордованих — хоче замчати їх у безвість, щоб не знав ніхто, де і куди". А "крізь заґратовані діри" цього ешелону смерті тоскно дивляться "ґрона мерехтливих очей" людей, одірваних від рідного краю, від домівок і родин, замучених і зневажених. Людей, які не грабували і не вбивали, які не скоїли жодного злочину, які винуваті лише в тому, що народилися чесними, що бачать недоліки і говорять про них, що люблять свій народ і Батьківщину, що не відцуралися віри своїх пращурів. Це чесні трударі — полтавські, катеринославські й херсонські "куркулі", "державні злодії", суджені "за колоски", та й інші "вороги народу" — вчені, вчителі, селяни, робітники, ворожість яких проти народу в тому, що надто його люблять і бажають бачити його вільним і щасливим.

Цей поїзд — уособлення зла і смерті, він символізує загрозу знищення українського народу, а також представників інших націй великої радянської імперії, що були цвітом своїх націй, — творча та наукова інтелігенція, військові кадри тощо.

Та ось зринає над обставленими багнетами й оповитими жахливою державною таємницею вагонами українська розлога пісня. Вона "здіймається на крила", "шугає і б'є крильми над стіною дракона", "мелодія дедалі стає потужнішою, кипить, вирує", і оскаженілі вартові безсилі спинити її. Бо то — голос невпокореної волі, свідчення нездоланності українського духу.