Святині національно-родинної культури (за романом І. Багряного "Тигролови")

Між людьми існують не тільки дружба чи взаємовиручка, а й духовні святині національно-родинної культури, відродження українського народу. Цю проблему розглянуто у творі на прикладі життя родини Сірків.

Голова родини — Денис Сірко, справжній батько і господар, людина працелюбна й мужня, яка любить природу і знається на народній медицині. Автор лаконічними штрихами змальовує його портрет: "Кремезний, броватий, волохаті груди в пазусі...", "вусатий дідуган, дебелий, високий, червоновидий". Опинившись на Далекому Сході не зі своєї волі, голова родини не втратив ні любові до України, ні духовності, ні української ментальності. Під стать чоловікові й дружина Сірчиха — працьовита й лагідна жінка, берегиня родинного вогнища: "їй понад п'ятдесят років, а вона виглядає ще молодо й бадьоро. І голос у неї такий, як у дочки, тільки не такий гострий, якийсь тепліший, ближчий... вона полтавка з кореня". Жінка поводиться так, як було заведено в Україні, зберігши гідність і шляхетність душі. Такими самими щирими словами змальовує І. Багряний і дітей Сірків — Наталку й Гриця, які виросли в атмосфері любові до рідного краю, мови, пісні й поваги до батьків. Дуже яскраво говорить автор про Наталку: "Ось вона, козача кров! І ось вона — найвищий вияв не тільки жінки, а взагалі людини його крові. Така юна, квітуча — і така сувора, гартована і гонориста". Такою й має бути справжня українка, бо в сурових умовах тайги потрібно виживати, не коритися долі. Родина Сірків тяжкою працею здобула достаток: "Жили ми тут ліпше, як дома. Це була наша друга Україна..." Побут, дотримування звичаїв, обрядів характеризують духовний світ Сірків, які зберегли етичні принципи українців. І. Багряний навмисно вимальовує докладно й прискіпливо інтер'єр їхньої хати: "...рясно на покутті купчаться святі, прибрані королівськими рушниками... Різьблений мисник. Піч помальована квітами, межи квітами два голуби цілуються... пахне свіжоспеченим хлібом". Мешканці цієї оселі ніколи не цуралися свого національного походження, дотримуючись усіх правил української гостинності. Тому, коли Григорій Многогрішний потрапив на цей маленький острівець Далекої України, Сірки дають йому притулок, нагляд, захист, гвинтівку, коня — він стає повноправним членом їхнього родинного братства. Як справжні нащадки козацького роду, Сірки допомагають хлопцеві знайти себе у незвичному середовищі.

Особливе місце у романі посідають містичні ритуали, зокрема, святкування Різдва: "Сірки святкували його, як з діда-прадіда велося: з кутею на святвечір..., з віршуванням, з колядками". Саме ця родина подарувала Григорію найсвітліше почуття — кохання, внутрішня делікатність і скромність якого виявилась у стосунках з Наталкою. Попри випробування долі, Григорій умів по-справжньому кохати, хоча й намагався не виказувати своїх почуттів. Заради безпеки коханої він твердо вирішив відмовитися від особистого щастя, але не зміг протистояти Наталці, яка не хотіла з ним розлучатися. І була права!

Відомо, що роман закінчується щасливо. Молодята, діставши благословення батьків, завдяки своїй сміливості й винахідливості переходять кордон й опиняються в безпечному місці. Життя продовжується, звучатиме рідна українська мова, ще народяться у них дітки — справжні нащадки вільного шляхетного козацького роду. Україна житиме вже в "їхніх серцях і душах.