Особливості індивідуального стилю В. Шевчука

Свою творчу діяльність В. Шевчук, письменник-філософ, розпочав у 60-і роки. Та свої повісті і романи він роками писав "у стіл", без надії на публікацію — його переконання не дозволяли йому служити владі і творити у жорстких рамках вимог соцреалізму. Письменник залишався вірний собі, тому що "ніколи не шукав слави для себе, але шукав слави для народу свого й своєї літератури...".

Незважаючи на те, що розквіт Шевчука-письменника припав на роки так званого застой, йому вдалося зберегти внутрішню свободу, не піддатися спокусі здобути славу і забезпечене сите життя завдяки служінню тоталітарній владі. Він замінив все це невтомною літературною працею, яка подарувала світу його "сад житейських думок, трудів та почуттів".

За словами друга письменника Є. Концевича, Шевчук "творить словом власну своєрідну форму життя, свою правду життя, естетичну та моральну реальність — світ, що виростає з особистості творця, з його волі, уяви, філософії".

Власну стильову манеру письма Шевчук схарактеризував так: "Мій легкий стиль почав зникати, стаючи усе монументальнішим, з розлогим епітетом і складними синтаксичними конструкціями. Мене почали вабити вишукані, ускладнені сюжетні конструкції й великі епосові форми". Митець поєднав у своїх творах поетику бароко, готики та реалізму. Тому його творча манера дійсно самобутня. Валерія Шевчука вабили умовно-асоціативні форми самовираження. Велику увагу приділяє письменник підтексту.

Усі герої творів митця мають реальних прототипів — це сам письменник та його оточення.

Історичні твори В. Шевчука — це твори про сучасність, адже в них він вирішує проблеми сучасної людини. Письменника цікавить душа людини, він досліджує внутрішній світ своїх героїв, описує зовнішній світ лише як необхідне тло, на якому ведеться це дослідження.

Усі твори В. Шевчука філософічні. Він розмірковує над вічними питаннями сенсу життя, добра і зла, моралі, віри, свободи духу, честі, смерті та безсмертя, обов’язку, дружби і кохання, влади тощо.

У творах митця відсутня публіцистика, ліричні відступи, викривальний пафос, спроби нав’язати авторську думку читачеві. Але присутність автора у творі відчутна передовсім у образі оповідача, якій втілює в собі образ самого автора.

Ще однією важливою рисою творчості Валерія Шевчука є її притчевість, використання євангелічних притч. Наприклад, притчі про блудного сина, яка лейтмотивом проходить через усю творчість митця.

Дослідники творчості В. Шевчука вважають, що у його індивідуальному стилі наявні риси необароко. Тобто письменник продовжує традиції українського бароко за нових умов, що створює певний світогляд. Герої творів Шевчука загадкові подібно до барокових героїв, живуть і діють у фантасмагоричному світі, який не приймають і не розуміють. Душа персонажів роздвоєна, драматична, страждання очищують її і підносять над буденністю.

Наскрізним образом творів В. Шевчука є Дім — символ захищеності, щось рідне, знайоме до найменших деталей. І водночас це образ чогось ідеального, але горичний образ духовної батьківщини — Дім духовний. Такий дім автор описує в романі-баладі "Дім на горі". Твір складається із повісті-преамбули та циклу оповідань "Голос трави". У ньому В. Шевчук подає цикл новел, в основі яких — об робки традиційних у народній демонології мотивів. Оповідання "Відьма", "Перелесник", "Перевізник" нагадують притчі.

Отже, як бачимо, В. Шевчук — письменник з різнобарвною жанровою палі трою творів, представник аналітико-інтелектуальної стильової течії, літературий критик, перекладач зі староукраїнської та латинської мови праць українською письменства, культуролог, автор досліджень з історії України... Він енциклонедист, книжник, людина Ренесансного типу. Дійсно важко переоцінити внесок письменника у розвиток української культури та літератури.