Д. Павличко — син простого хлібороба, який приніс у велику літературу долю свого народу. Ми знаємо його як творця талановитих віршів, поем, літературних досліджень, а також як блискучого перекладача, публіциста й державного діяча.
Дитячі роки майбутнього письменника пройшли у підгірському селі Стопчатові, про яке він говорив: "Стопчатів — моя колиска і гордість моя". Навчався хлопець спочатку у польській школі, де зазнав принижень і образ, а згодом у серці малого хлопчика визріло почуття ненависті до будь-якої кривди й несправедливості. Тому можемо стверджувати, що живі корені Павличкової поезії беруть свій початок з далекого минулого, з безрадісного дитинства. "Там узяв я пісню в серце із людських сердець", — говорив поет.
Першу книжку поета "Любов і ненависть" одразу ж помітили шанувальники поетичного слова й високо оцінили. Користуються популярністю й вірші Павличка, такі як "Два кольори", "Я стужився, мила, за тобою", "Дзвенить у зорях небо чисте", "Коли ми йшли удвох з тобою" та інші. Багато його творів стали улюбленими народом піснями.
"Два кольори"... Так назвав поет один із своїх найчудовіших витворів. Композитор О. Білаш поклав його на музику. По всій Україні зазвучала чарівна пісня:
Два кольори мої, два кольори,
Оба на полотні, в душі моїй оба,
Два кольори мої, два кольори:
Червоне — то любов, а чорне — то журба.
Здавна в народі вірили, що сорочка, як і рушник, вишита на любов, на добро га долю, буде оберігати. Сорочки та рушники вишивали й дарували не будь-кому, а людині особливо близькій, рідній: дитині, братові, женихові. Про це йдеться і впісні:
Як я малим збирався навесні
Піти у світ незнаними шляхами,
Сорочку мати вишила мені червоними і чорними,
Червоними і чорними нитками.
Ось чому пісня була улюбленою в українців: тематикою вона близька серцю кожної людини.
Що ж символізують собою червоний і чорний кольори, чому на вишиванках вони зустрічаються найчастіше? Все це випливає з традицій українського народу. Здавна червоний колір вважався кольором сонця й тепла та уособлював любов, щастя, радість, тобто все найсвітліше в житті людей, найприємніше. Чорний означав журбу, нещастя, життєві труднощі.
У ліричного героя твору Павличка в житті також були як легкі, так і тяжкі хвилини. Мабуть, тільки через роки зрозумів він символіку маминого подарунка, проживши життя, у якому "переплелись, як мамине шиття, щасливі і сумні... дороги". Не можуть не хвилювати й рядки:
Мені війнула в очі сивина,
Та я,нічого не везу додому,
Лиш згорточок старого полотна
І вишите моє життя, і вишите моє життя на ньому.
І для ліричного героя, та й для автора, це не просто красиві слова. Ця вишита мамою з любов’ю сорочка зігрівала й підтримувала в житті, нагадувала про одвічні життєві цінності, допомагала прожити життя чесно й сумлінно.
Шкода, що останнім часом ми, українці, втратили цей прекрасний звичай, який сприяв вихованню глибокої поваги до людей, до батьків, до Батьківщини, історії народу, його культури й традицій.
Утвердження вічності й непроминущості родинних цінностей у поезії Д. Павличка "Два кольори"
Два кольори мої, два кольори,
Оба на полотні, в душі моїй оба,
Два кольори мої, два кольори:
Червоне — то любов, а чорне — то журба.
Ці рядки, вийшовши з-під пера талановитого поета Д. Павличка, здобули вічну славу й зазвучали в красивім співі. Ця пісня повна смутку й радості, туги за домівкою, любові до матері. Написана вона 1965 року у співавторстві з композитором О. Білашем. Напевно, ліричним героєм твору є сам Павличко, адже такі рядки могла написати лише та людина, яка носила в собі подібні почуття. Материна вишиванка так нагадує все пройдене життя, вона — єдиний зв’язок і минулим, з дитинством, з рідною домівкою, з теплотою материних рук.
Кольори вишиванки для героя не німі, вони говорять з ним своєю мовою, нагадують про пережите, як хороше, так і неприємне. Кольори любові й смутку. І жоден із них не переважає над іншим, бо в житті вони тісно переплелися: чорний — невсипуща журба, та червоний — невмируща любов.
Для ліричного героя немає нічого ціннішого в житті, ніж ця сорочка, вишита матір’ю. Можливо, неньки вже й немає живої, але пам’ять про неї, ніжну й лагідну, добру й завжди усміхнену, залишиться довга та вічна, на все життя. Як переплелися на вишивці хрестики, так переплелися між собою й пройдені поетові дороги-шляхи, а разом з ними й перемоги-поразки, успіхи й невдачі. Із вишитою сорочкою ліричного героя завжди супроводжує материнська любов. Зберігши сорочку, він зумів зберегти й пам’ять про матір, як заповіт вірності рідній землі. Тому й не дивно, що ця пісня стала народною.