Історія нашого народу трагічна й героїчна водночас. Бо народ, якого було позбавлено багатьох можливостей, завжди боровся за свої права. Про один із таких епізодів розповідається у драматичній поемі І. Кочерги "Свіччине весілля", написаній 1930 року. Скориставшись історичним фактом про заборону світла в хатах ремісників у середньовічному Києві, драматург створив п’єсу про неповторність та оригінальність культури наших предків, в образах героїв твору відобразив риси українського національного характеру.
У творі перед нами постає Київ, похмурий і темний, тому що трудящому люду заборонено світити свічки. Причина заборони — щоб ненароком не спричинили пожежі в місті. Насправді ж цим давали зрозуміти ремісникам, трударям — всім "чорним людям", що вони — хлопи, безправні та безсилі. Однак народ не примирився ні з темрявою, ні з неволею. Тим більше, що ремісники знають про існування грамоти, яка скасувала цю заборону. Вони сповнені рішучості відстояти свою людську гідність та право на світло:
Коли добром ніхто не дасть нам світла,
Його здобути треба...
Бо без борні нікчемні всі молитви.
І свічки мирної не варта та крайна,
Що в боротьбі її не засвітила.
Іван Свічка очолює боротьбу за світло і проти сваволі воєводи та литовських князів. Він втілює в собі найкращі людські якості: чесність, порядність, беззавітну відданість народові, ніжність, доброту. Тому й користується незмінною повагою ремісників. Наділений неабияким розумом, Свічка уважно аналізує бачене й почуте, добре знає життя і людей, а тому до його думок дослухаються. А мислить він ширше, ніж його товариші, тому що дбає передусім про інтереси громади і готовий навіть віддати життя заради загальної справи. Ризикуючи життям, саме Свічка здобуває приховану князівську грамоту. Його мужність і висока людськагідність зумовлені усвідомленням власної причетності до справедливої боротьби народу за свої права, вірою в торжество волелюбних ідеалів. Він упевнений, що в житті людськім має бути справедливість, тому й намагається утверджувати її особисто і закликає до цього громаду. Дізнавшись про нові розпорядження воєводи, він оцінює їх як знущання з робочого люду, закликає ремісників не коритися насильству.
- "Свіччине весілля" (повний текст)
- "Свіччине весілля" (скорочено)
- "Свіччине весілля" (реферати)
- У чому полягає символічне значення образу світла в драмі І. Кочерги "Свіччине весілля"?
Урочисте запалення цехових свічок на весіллі Свічки сприймається як спалах непокори в серцях людей, це утвердження перемоги світла над темрявою, правди над обманом.
Але за викрадення грамоти Івана заарештовують, звинувативши в державному злочині. Йому обіцяють життя в обмін на грамоту. Але ж Свічка знає, що ремісники, всі кияни покладають величезні надії на грамоту. Тому віддати її — означає позбавити народ надії. Це добре розуміють і його вороги. Воєвода востаннє запитує Свічку: "Мовчиш? Не хочеш зрадити?" Свічка обирає смерть. І цей вчинок юнака свідчить про те, що він спроможний поступитися особистим в ім’я загальної справи.
Та воєвода обіцяє зберегти життя Свічці, якщо його наречена Меланка зуміє донести запалену свічку від замку до тюрми. Це нелегкий шлях, адже ніч осіння темна, дме вітер, накрапає дощ. Та ще й бездоріжжя заважає зосередитися. Але любов Меланки настільки сильна, що вона готова це зробити. І зробила б, якби підступний Ольшанський не став на перешкоді. Мужня і ніжна дівчина гине, а її Іван очолює повстання ремісників, які з гаслом "За Свіччине весілля" ідуть захищати свої людські права.
У п’єсі письменник показує, як з боротьби за право на світло розпочалася боротьба за волю, як із вогника свічі розгорілася пожежа народного повстання.
Ця драматична поема цікава й повчальна. Вона нагадує нам, що тільки наполегливість і боротьба дасть можливість досягти бажаного. Вчить не боятися відстоювати свої права. Прищеплює почуття патріотизму й гордості за свій народ, який у нелегких історичних умовах не втратив себе, свою культуру, традиції й звичаї.