Складність і неоднозначність характеру інтелігента Степана Радченка, головного героя роману В. Підмогильного "Місто"

Роман В. Підмогильного "Місто" з’явився у Харкові 1928 року. Це перший урбаністичний роман в українській літературі, який відрізнявся від уже відомих зразків проблематикою, новими героями, манерою оповіді. Хоча розповідь у творі ведеться від третьої особи, але світ ми бачимо таким, яким його сприймає головний герой Степан Радченко. Тому ми маємо змогу краще пізнати й самого героя.

Степан — особистість багатогранна. У ньому органічно поєднується біологічне й духовне, світле й темне, добре й зле. Письменник не ідеалізує свого героя й не судить його вчинки, він показує персонажа таким, яким він є, як поводиться під впливом обставин чи підсвідомих потреб тіла. Тому нам важко однозначно відповісти на питання, позитивним чи негативним персонажем є Радченко. Можливо, причина в тому, що Підмогильний досліджує характер Степана не як людини соціальної, а як екзистенційної, яка бореться за свій вибір. Чого ж прагне досягти в житті Степан Радченко?

Та він і сам на це запитання точно відповісти не зміг би. Вирішивши поїхати в місто навчатися, Степан мріяв повернутися в село спеціалістом, щоб привнести в нього освіту і прогрес. Він уже уявляє, як змінив би життя на селі. Йому приємно усвідомлювати свою внутрішню причетність до рідного краю, серце зігрівають світлі мрії й образи майбутнього. Він потребує села так, як село потребує його, молодого, розумного, перспективного, небайдужого спеціаліста.

Але ось Степан у місті. Корінного селюка воно відразу вразило, приголомшило, викликало в душі ненависть і страх. Місто не хотіло приймати Степана, тоді він, осягнувши його велич і значущість, вирішив завоювати його. Для чого? Щоб переконати себе в тому, що він чогось вартий у цьому житті.

І починається нелегкий процес утвердження. Відкинуто первісні романтичні ідеали jзавдання — здобути освіту й повернутися в село. Визначено нові верши ни. Але вже з урахуванням власних уподобань і меркантильних інтересів. Степан спробував себе у літературній творчості і зрозумів, що вона дає можливість не тільки здобути славу, а й заявити про себе, ще й коштів заробити. Слід зазначити, що визнання прийшло до персонажа не відразу й не випадково. Ми не можемо не захоплюватися його наполегливістю, рішучістю, вмінням цілеспрямовано йти до поставленої мети. Варто повчитися у Степана і вмінню спостерігати, аналізувати й робити висновки.

Крім того, Степан, на мою думку, зумів досягти поставленої мети ще й тому, що був завжди чесним із собою, ніколи подумки не намагався виправдати себе, обілити. Він знав свої сильні й слабкі сторони і використовував успішно в просуванні вперед.

Степан зробив для себе відкриття, що у творчості головним предметом зображення має стати людина. Хоче написати роман про людину. Але йому це поки що не вдається, і я більше схиляюся до думки, що й не вдасться. Адже у своїй боротьбі за завоювання міста Степан втратив те краще, людяне, що в ньому було, — природну щирість, незіпсовану мораль і світлі мрії. Він став цинічним меркантильним кар’єристом із пустою душею, який безжально переступав через тих, хто, як йому здавалося, виконав свою місію у його житті, — Надійка, Зоська, Мусінька. А це віддаляло його від мети. У душі персонажа поселилася не гордістьпереможця, а душевна порожнеча й відчуття втрати чогось важливого, можливо, навіть самого себе.

У романі Підмогильний зображує маргінальний тип людини, яка проходить шлях зовнішньої еволюції і, як не парадоксально звучить, внутрішньої деградації. Персонаж занадто захопився процесом завоювання міста і втратив себе, замість того щоб відвойовувати у міста своє право залишатися собою. Його шлях — це шлях в нікуди. Можливо, саме про це й думав персонаж, дивлячись на місто, у його "темну безодню" з висоти свого шостого поверху.