Показ боротьби за вільне творче життя в драмі-феєрії Лесі Українки "Лісова пісня"

Весна. Пробуджується природа від зимового сну. Розквітає навколо гарне й вільне життя. А в свободі — неодмінна умова розвитку кращих людських поривань. Але що це? Звідки линуть ці казково-чарівні мелодії? Невже отак можна грати на звичайній сопілці? Ні, то, певно, заговорила-заспівала велична краса людської душі, що рвалася на простір, шукала чогось прекрасного. Ті звуки пробуджують лісову красуню Мавку. Зачарована грою, вона бачить перед собою гарного, як і його гра, юнака Лукаша. Ця зустріч запалює в молодих серцях кохання.

Щира і безпосередня, випестувана природою, Мавка беззастережно віддається цьому почуттю, не підозрюючи, що в людському житті існують глибокі суперечності, що поряд прекрасного існує й потворне, а поряд з коханням і вірністю — підступність і зрада.

Мавка пристрасно любить волю і розуміє її як неодмінну умову повноцінного життя. Але при першому знайомстві з людьми вона з болем у серці переконується, що свободи у них немає, що вони залежні... З сумом вона констатує, що й Лукаш не може протистояти насиллю над собою. А без волі не може бути справжнього кохання. Тому вона бореться за Лукаша, намагається розкрити йому очі на його справжнє призначення на землі. Але він не розуміє Мавку.

Переконавшись, що Лукаш залежить від волі матері, Мавка намагається їй догодити. "Лісова царівна у зорянім вінку на темних косах" принижується до становища рабині, та не в змозі запобігти лихові. Яку ж велику силу волі треба мати, як сильно треба кохати, щоб такій волелюбній особистості схилитися перед насиллям. Мавка не жаліла своїх сил і гордості. Вона не слухала й батька — Лісовика.

Та все марно. Лукаш зраджує своєму коханню до Мавки. Скорившись волі матері, він одружується з корисливою та лукавою егоїстичною вдовицею Килиною.

Пізно зрозумів Лукаш свою фатальну помилку. Талант його почав меркнути, а сам він, нудячи світом, безцільно блукає лісом, шукаючи забуття. Та даремно. Лісовик мстить йому, перетворивши його на вовкулаку. Предковічний ліс, який ще недавно слухав, зачарований, чудову Лукашеву гру на сопілці, тепер здригається від жахливого завивання страшної потвори.

Але Мавка вдруге рятує Лукаша. Цього разу — повернувши йому людську подобу. Та вороття до того, що було навесні, вже немає. Тепер глибока осінь. Повільно кружляючи, білі сніжинки замітають замерзаючого Лукаша, в погляді якого — невимовна туга. Прийшло прозріння, але занадто пізно. І якою ціною. Але Мавка і тут утішає коханого, щоб не журився, адже він подарував їй невмирущу душу.

Ми віримо, що наступної весни Мавка знову пробудиться і нестиме людям радість вільної пісні, що вічно живе в душі народу. Якою незламною вірою й енергією наповнені її слова, кинуті Маришу: "Ні! Я жива! Я буду вічно жити! Я в серці маю те, що не вмирає!".

Леся Українка в прекрасному образі Мавки втілила свою глибоку віру в перемогу добра над злом, світла над темрявою, радості над смутком.

Пошук людиною сенсу життя та свого призначення і місця в житті через страждання та випробування (за драматичною поемою Лесі Українки "Одержима")

У 1901 році Леся Українка написала драматичну поему "Одержима", в основу сюжету поклавши євангельський мотив — учення про любов до ближнього. Письменниця ставить за мету дослідити шлях еволюції духовного в людині. І через образи Месії та Міріам і за допомогою вдалої композиції втілює свій задум.

Хіба минає все минуле?

Він пережив три вічності в три ночі,

Прийняв три смерті: Чи тепер, воскресши,

Забуде Він страждання, зраду, смерть?

Так, оцінюючи приреченість Месії, роздумує Міріам про три найважчі випробування, що випадають на долю людини — страждання, зраду, смерть, але через які людина приходить до усвідомлення справжньої цінності життя. Ці три випробування у художній канві поеми припадають на три ночі. Чотири акти твору ніби передають чотири акти внутрішньої драми Міріам, а через її думки та вчинки і драму самого Вчителя. Конфлікт твору розгортається відповідно до трьох названих етапів, акцентуючи увагу саме на тих моментах, які врешті-решт мають привести до усвідомлення істинного сенсу людського життя.

У першому акті Міріам доходить висновку про самотність Месії, усвідомлює глибину Його страждань. їй відкривається те, що не дано побачити натовпу, який сприймає Месію як героя: Учитель — страждалець, який старанно намагається це приховати.

Дія другої яви відбувається вночі в Гетсиманському саду, де Христос проводить ніч у молитві та трагічному передчутті мученицької смерті і куди таємно проникає Міріам. Вона стає свідком страждань, яким не може зарадити, бо розуміє, що Месія не прийме її жертви. Нікого немає поряд із Ним, ті, хто вважає себе Його друзями, спокійно сплять, не передчуваючи біди. Тому Міріам уже проклинає не тільки ворогів Месії, а і Його друзів. Самого моменту зради Леся Українка не зображує, як і не називає імені зрадника та імен апостолів, які своєю пасивністю та байдужістю сприяли злочину. У стражданні перед Месією відкрився жах самотності, у зраді — приреченості та покинутості.

У третьому акті драми постає картина смерті Месії на Голгофі. Це монолог Міріам, яка знаходиться одна біля розіп’ятого на хресті Месії.

Четвертий акт — смерть Міріам, що кидає виклик натовпу, який убиває її камінням. І хоча героїня трагічно гине в нерівній боротьбі, морально вона перемагає.

Образом Міріам письменниця порушує проблему морального максималізму. Лесина Міріам вбачається символом нерозділеної любові до Христа. Вона також є втіленням людини XX століття, яка зазнала болісної кризи віри. В образі Міріам втілено бунт душі, пораненої фарисейством. Трагедія жінки в тому, що вона залишається самотньою, усім чужою і ніким не визнаною, навіть Месією.