Оповідання І. Франка про дітей та школу

Серед значної спадщини І. Франка для дітей виділяються ті, у яких письменник розповідає про дітей та їхню долю у несправедливому суспільстві, про шкільне життя тогочасних учнів. Франко завжди любив дітей, завжди знаходив час поспілкуватися з малечею. Як зазначав сам: "Життя мало мені всміхалося, а діти були тим весняним сонячним промінням, яке зігрівало моє серце".

І.Франка хвилювали питання народної освіти, навчання та виховання дітей. У більшості своїх оповідань такої тематики він розповідає про жорстоке ставлення учителів до учнів у цісарській школі, яка зломлювала дітей морально, калічила їхні душі. Як зазначав сам письменник, матеріалом для творів послужили здебільшого його особисті спогади про роки навчання в школі. І те, про що ми дізнаємося із Франкових оповідань про школу, не поодинокі випадки, це було системою в тогочасному суспільстві. Письменник просто узагальнив типові явища і виніс їх на суд читачів.

Малий Мирон — найулюбленіший герой І. Франка. В оповіданні "Малий Мирон" ідеться про сільського хлопчика Мирона, який через бідність родини не має змоги здобути освіту, хоча наділений природним розумом, допитливістю та спостережливістю. Йому лише п’ять років, але він рахує краще від сусідських старших хлопців, його цікавить, як облаштований навколишній світ. Але питання малого у неосвічених сусідів та батьків викликають тільки докори. І письменник із сумом запитує, чи матиме змогу ця талановита сільська дитина здобути освіту, задовольнити свої потреби в знаннях? Питання це, напевно, риторичне, тому що відповідь лежить на поверхні: у батьків немає коштів на шматок хліба, а що вже говорити про освіту.

Оповідання "Олівець" — гнівний осуд тогочасної системи освіти. Розповідь у творі ведеться від першої особи, в оповідачеві неважко впізнати самого І. Франка. Цей твір — змалювання страшної картини жорстокого знущання п’яного вчителя з беззахисного школяра, бідного сільського хлопчини Степана Леськіва. На уроці арифметики Степан не писав цифри, бо загубив олівець. Це розлютило учителя, він вхопив Степана за волосся і щосили почав бити різкою. Хлопець кричав від болю, але учитель на це не зважав. Не звертав він уваги й на те, що останні тридцять учнів тремтіли від жаху, співпереживаючи нещастю бідного однокласника.

А вдома Степана покарав батько, бідний селянин, для якого втрата олівця була великою шкодою.

Франко виступає проти фізичного покарання, яке вселяло в душі дітей страх і невпевненість, боязливість і покору.

Головний герой оповідання "Грицева шкільна наука" — Гриць. Хлопчик був здібною дитиною, батьки віддали його до школи, щоб розвивався, учився нового. Але минув рік навчання, а хлопець так нічого й не навчився. Більше того, він зненавидів школу. Коли ж колишній пастушок знову повернувся на пасовисько до гусей, то був просто вражений, коли почув від гусака "а баба галамага" — фразу, яку він рік вивчав у школі.

Франко засуджує антипедагогічну систему австрійської школи, навчаючись у якій, діти мріють про одне — швидше повернутися додому, до сільської роботи, на пасовисько до гусей, корів, овець, де немає ні принижень, ні щоденних різок, ні "штурханців".

В оповіданнях про дітей та школу І. Франко виявляє себе видатним педагогом, який обстоює гуманні методи навчання і виховання дітей. Він переконаний у надзвичайній важливості ролі вчителя в навчально-виховному процесі. Зазирнувши глибоко в душу своїх героїв, письменник майстерно розкрив їхній внутрішній світ, зобразив їхню психологію і виразив свій протест проти системи освіти, яка лише затуркує дітей.