Центр "дроздівського" мікрокосму, того осереддя, яке ніби притягує душу того, хто в ньому народився, — Пакуль. Вступне слово письменника до вибраного двотомного видання має заголовок "Мої духовні мандрівки: від Пакуля до Мри на і знову — до Пакуля...". Пакульський світ навічно викарбуваний і в душі героїв творів В. Дрозда. Вони також будуть здійснювати духовні мандрівки, кінцевим пунктом яких буде Пакуль.
В центрі уваги письменника — людина і світ, зміни у житті та їх вплив на формування світогляду молоді та інші проблеми.
Михайло Решето, головний герой повісті "Ирій", мешкає в селі Пакуль разом зсвоєю матір’ю, але мріє про той час, коли поїде до міста вчитися у старших класах. За своєю вдачею Михайло — добрий хлопець, мрійник, пише вірші, перекопаний у тому, що, покинувши рідне село, його любистки, бузки, ніколи вже не повернеться сюди, бо в місті — зовсім інше життя, повне пригод, а Пакуль — ні вчорашній день. Ирій — казкова країна, де "не буває зими, де карасі ходять на берег і мирно бесідують із щуками, а вовчиці вигодовують ягнят". Країна його майбутнього.
Йому довелося перед від’їздом вислухати "напучування" матері (не займайся дурницями, тобто не пиши вірші), добре вчись... Під час навчання у міській школі хлопець дійсно побачив нове життя: дядько Денис займається комерцією, "бо в його серці живе мрія про автомобіль", Михайло відвідав валку, вступив у суперечку з жуком; зрозумів, що людина майбутнього мусить жити новими ідеями, для реалізації яких необхідні знання.
- "Ирій" (повний текст)
- "Ирій" (скорочено)
- Як виглядає у мріях Михайла казкова країна майбутнього? (та інші запитання)
Його нове життя тепер підкорялося трьом правилам: казати правду, керуватися у своїх вчинках розумом, бути готовим до самопожертви заради свого друга. Від Кузьми Перебенді Михайло дізнався, що його родина Решетів має козацьке коріння. У місті Михайло зустрів своє перше кохання...
Але з часом Михайло почав відчувати, що він наче розіп’ятий між містом і се лом: коли мешкав у селі, думав про місто, а в місті думає про село. "Пакуль, говорить автор, — це його Ирій, доти, до кінця днів своїх повертатимешся, а повернувшись — знову рватимешся у широкі світи". І це характерно для юності Така філософія життя!
Письменник намагається передати життєву мудрість, яку зміг усвідомити сам: поривання до нового, незвіданого, часто пов’язаного з великим містом, — неодмінна прикмета юності. Неважливо, де людина формується, набуває життєвої мудрості, усвідомлює моральні цінності — в сільській хаті під солом’яним дахом або у висотному будинку. Риси особистості залежать від кожного з нас, від наших батьків.
І якщо остаточні якості особистості сформуються у місті, це не означатиме, що можна забути місце, де ти народився. З віком людину обов’язково потягне туди.
Письменник розмірковує над питанням вічного та швидкоплинного в житті людини. Що ж, на думку В. Дрозда, вічне? Без сумнівів, моральні цінності, серед яких патріотизм, вічною людською чеснотою є прагнення самовдосконалення, вічним є місце, куди людину тягнутиме все життя, — місце, де вона народилася. Вічним буде потяг до змін, до нового, пошук кращого — такого, яким уявляють його собі різні люди, поривання до нового і повернення до того, з чого почався життєвий шлях. І так буде не один раз. Вічною цінністю повинна бути самоповага. Вічним є мистецтво, якому хоче присвятити своє життя Михайло. Але є в житті й швидкоплинне: світогляд, який зазнає змін, коли формується, захоплення, закоханості, погляди та уявлення, фантазії та мрії. Все це — прояв плину життя, вічного колообігу Всесвіту, центром якого для кожного буде свій Пакуль. Швидкоплинним можна вважати і прагнення матеріального збагачення, містечкове мислення, корисливість та егоїзм.
Пакуль та Ирій — два ключові поняття в цій повісті, в яких закладена ідея: хоч кожному з нас доводиться залишати рідні гнізда й шукати своє місце у великому світі, все одно ми вічно тяжіємо до витоків, першоджерел — того місця, де народилися й виросли.
Володимир Дрозд написав: "Можна відцуратися села, відцуратися селянського хліба. Тільки самого себе не можна відцуратись". Ці слова він довів своєю повістю "Ирій".