Характеристика образу Роксоляни (за повістю О. Назарука "Роксоляна")

"...У греків є Таїс, у римлян — Лукреція, у єгиптян — Клеопатра, у французів Жанна Д’Арк... у нас — Роксолана", — так сказав про героїню повісті О. Назарука П. Загребельний. З такою високою оцінкою постаті Роксолани важко не погодитися. Але щоб донести до читача цю думку, будь-якому митцю знадобляться не абиякі здібності. Назарук зі своїм завданням упорався "на відмінно".

Можна із впевненістю сказати, що таємниця цієї жінки не розгадана й досі. Її особа — це поєднання настільки полярних рис, що розводило дослідників на різні боки: одні ставали палкими прихильниками, інші — засуджували.

Ця жінка — віддана мати, але здатна на пролиття крові дитини іншої жінки. Вона — патріотка свого краю і та, хто приймає віру іншого народу, який нищив людей її землі. Цей перелік можна продовжувати.

Не викликає сумніву одне: це дуже цікава постать. Мабуть, через те до образу Роксолани зверталися різні митці. Його змальовували в своїх картинах художники. Про неї писали опери та пісні, знімали і знімають кінофільми. Образ Роксолани відтворено в архітектурі, скульптурі та прикладному мистецтві.

Чому ж саме її ось вже понад чотириста років пам’ятають і шанують? Чому саме їй присвячують наукові дослідження, її портрети й сьогодні прикрашають музеї (у Національному музеї у Львові є портрет Роксолани роботи італійського майстра)?

У світі цю видатну жінку знають як Хуррем, Роксолана, Хосені. У Стамбулі ще височіє мечеть, збудована Роксоланою на місці Аврет-базару, де колись продавали в рабство людей, поряд з нею — притулок для знедолених. Усипальницю Роксолани розміщено недалеко від гробниці Сулеймана Великого.

Якою ж змальовує цю жінку Осип Назарук?

Ім’я Роксолана походить від двох слів: "Рекс", що означає король, "алани" — предки українців.

Повість "Роксоляна" розпочинається розповіддю про підготовку до весілля Насті Лісовської і Степана, сина львівського купця. Але на містечко напали турки і багатьох українців взяли в полон. Серед них була й Настуся... Дівчину потім тричі перепродавали на невільничих базарах, аж поки вона потрапила до гарему Сулеймана. Туг вона виконувала різну роботу: прибирала, сиділа як сторожа в передпокоях. Саме тоді, як говорить автор, "надійшов пам’ятний день і таємнича година її долі". Стоячи біля дверей султанської одаліски, вона, яка не мала права піднімати очі на султана, один-єдиний раз боязко глянула на нього. Цей погляд вирішив її подальшу долю.

Дівчина-християнка вразила Сулеймана спочатку своєю зовнішністю, а пізніше — розумом. Її побожний учитель Адбуллаг навчив її добре розумітися на Корані, тому дівчина знала, що згідно з Кораном чоловік не може силою взяти дівчину, бо то великий гріх. Мабуть через те говорила з Сулейманом сміливо, переконливо, так, як з ним не говорив ніхто, окрім рідної матері.

Султана, розумного та освіченого чоловіка, зацікавило не тільки те, Що казала невільниця, "але й свобідна форма, і вже перший акорд її, перші слова: вічна правда, рівність перед Богом". Ще будучи полоненою, Роксоляна у розмові з Сулейманом сміливо каже: "Я будувала б, будувала багато... наперед збудувала б велику імарет (кухню для убогих), ...велику дарешттіру (лікарню), ...кара— вансерай для подорожніх і чужинців". Ці слова довели, що ця дівчина мала не лише великий розум, але й дуже добре серце, вона не забуває людей з країни, з котрої потрапила до Туреччини. Саме це відзначив для себе султан. З часом Ель Хуррем отримала волю, прийняла іслам, стала дружиною Сулеймана Великого, народила трьох дітей: "Вона блистіла умом і веселістю, безоглядністюімилосердям".

Роксоляна швидко набула визнання та стала впливовою жінкою. Згадаймо розділи повісті, присвячені обрізанню першого сина. Наприклад, представник посольств з Венеції, курдійські еміри, що прибули у зв’язку зі святом, просять послухання у Роксолани, хоч і були допущені на цю урочистість за дозволом султана. До Хуррем, яка ходила "без заслони" (без чадри), часто заходили чужі люди, майстри, учені й поети, муляри: "Кождого приймала радо, й кождий виходив від неї здивований її умом і зацікавленням".

Навіть проповідники Корану свідчили: "Султан Величавий, володар трьох частії світу, прислухався до просьб і порад Ель Хуррем. І влада його із любові великої переходила в руки його жінки".

Але були в її житті вчинки, які важко виправдати: вона "запахла кров’ю". Вбивство навіть заради рідної дитини — все одно великий гріх.

Важливим епізодом для характеристики Роксолани буде розповідь автора про другий джігат Сулеймана. У відповідальний момент вона переконала мужа не йти в наступ проти німців. Свої дії пояснила так: султан може бути переможеним і померкне його зоря, а ще жоден із синів "не годен усісти на престолі султанів, ні піднести меча проти бунту".

Кажуть, що Сулейман був зачарований розумом Анастасії, хоча великою красунею вона не була. У примітці до повісті "Роксолана" читаємо, що італійський художник, який бачив султаншу, залишив такі спомини: "...та пані, по народному русинка, не була гарна, але приємна". Автор повісті часто згадує сині очі Роксолани. Вони часом випромінювали ласку, а іноді — "в них мигтіла чаша чорної труї". Письменник малює дівчину, яку прикрашало її волосся: воно було золотисте і сяяло так, що аж очі засліплювало. Сулейман, коли побачив Настю, запримітив, що личко в неї "біленьке як сніг з таким відтінком, як у першого пуп’янка рози, а таке лагідне, як у його матері, що все боїться за нього". Але весь текст повісті доводить, що Роксоляна піднялася на вершину влади завдяки винятковій силі характеру, мудрості, знанням, набутим наполегливою працею і, чи не и останню чергу, — жіночій красі.

Роксолана та Сулейман мали багато спільних рис: обоє мали сильну волю, здатність палко кохати, розум, державне мислення, повагу до людей, допитливість, наполегливість, щирість.

Для Роксоляни кохання до Сулеймана стало проблемою, адже закохалася вона її людину, яка була ворогом її народу. Але, за словами О. Назарука, "ставши жінкою султана, виключно своїм блискучим умом і волею стала необмеженою панею двора і великої держави. Була безоглядна, як її час. Але серце мала добре і скарбів свого мужа часто уживала на зменшення людського терпіння. Була благородна, скромна і велика, мимо своїх гріхів, котрі тяжко спокутувала сама і її потомство". Всe це й зробило її суперечливу постать настільки цікавою, що багато митців відтворили її образ у своїх творах.