Використання фольклорних образів і засобів у вірші В. Підпалого "Запросини"

Перше, що хочеться сказати про вірш "Запросини" після знайомства з ним: "Як сильно він нагадує казку!". Для цього твердження є достатньо підстав.

Спочатку автор запрошує читача помилуватися пейзажем прохолодної ночі (холодне небо, хмари). Але ця ніч зігріта золотим місяцем — "золотий човен" — "із хмари на хмару, на хмару із хмари".

Місяць — перший фольклорний образ, який ми зустрічаємо в творі.

Мисленню наших пращурів був притаманний антропоморфізм (олюднення всієї природи). У фольклорі небо — це сім’я, місяць — господар, парубок, сонце — господиня, зірки — діти, дівчата.

Місяць вшановано в різноманітних загадках: "Вдень блідніє, вночі світить та не гріє", "Без рук, без ніг, а тільки з рогами, та ходить під небесами". Могутньою силою природи є світел Місяць. "Махнула птиця крилом — закрила півсвіту чорним рядном", "Чорна корова, золоте теля" (Ніч і місяць).

Наші пращури знали іще тоді, що місяць не дорівнює сонцеві, і що це другорядна сила, але вона людині потрібна, бо дає світло вночі, обнадіює людину серед темряви. Первісні люди боялися ночі; і це цілком природно — уночі на людину, її майно, головне, худобу, на її життя чекає небезпека: і злі люди, і звір, і всяка інша "лиха сила". Але при місячному світлі все-таки спокійніше, бо навколо видно, і людина в разі небезпеки може боронити себе і своє майно. Таким чином, місяць був опікуном "подорожніх" на зразок старогрецького бога доріг Гермеса.

Яким же змістом наповнив цей фольклорний образ В. Підпалий?

Образ Місяця автор подає як символ мінливості, невловимості, як високу мрію. Він то зупиняється (і на місці...), то рухається вперед (із хмари на хмару), го назад (на хмару із хмари).

Місяць — широко розповсюджений у фольклорі образ — не єдиний елемент усної народної творчості у цьому вірші. У фантастичному, таємничому і загадковому світі з Величним небом, в який запросив нас поет, місяць знаходиться "там, не три гори зійшлися... де три ріки злилися... де три шляхи зв’язалися". Завдяки фольклорним елементам триєдиності дії, часу, місця, інтонації загадковості, чарівності вірш сприймається як казка.

Автор не відразу відкриває таємницю, сховану "за трьома замками", "за трьома дверима", "у якомусь із трьох кутків". Що ж то за таємниця, яку шукає ліричний і герой? Її розгадка — "золоті весла", які потрібні "золотому човну". Ці предмети і чарівними. Саме такі є прикметою чарівної фольклорної казки.

У творі панує тиша та самотність. Це враження створюється завдяки використанню глухих приголосних — ч, х, т.

Після того, як знайдені "золоті весла", автор знов тричі запрошує в дорогу. Поява мети, необхідності рухатися уперед докорінно змінює настрій вірша: зявляється орієнтир, почуття оптимізму, адже шлях починається з магічного місті, в якому об’єдналися три частини ("де гори зійшлися", "ріки злилися", "шляхи зв’язалися") магічного символу здоров’я, добра і щастя. Тому "ніч осіння довга" і самотність ("Нас тепер двоє знає про весла") вже не лякають. "Ходімо! Ходімо! — запрошує автор. — Навіть якщо не дійдемо, — ходімо!" Цей сповнений оптимізму заклик міститься в останньому рядку вірша. Він додає впевненості у правильності обраного шляху.

У вірші автор використовує, як у фольклорних казках, магічне число три:

Три гори, три ріки, три шляхи;

Триєдність дії, часу, місця.

Таємниця схована "за трьома замками", "за трьома дверима", "у якомусь з трьох кутків".

Автор запозичує у казки й традиційні художні засоби:

повтор: "Із хмари на хмару, на хмару із хмари", "Ходімо!";

метафори: "Золотий човен", "Три гори, три ріки, три шляхи", "за трьома замками", "за трьома дверима", "у якомусь з трьох кутків";

персоніфікацію — персоніфіковані образи місяця, ночі. Ніч можна вважати й фантастичним героєм: "Я та ніч".

Закінчується вірш традиційно для фольклору — оптимістично, щасливим фіналом: "Ходімо! Ходімо!" — запрошує автор. "Навіть якщо не дійдемо, — ходімо!" Зрозуміло, що герою доведеться долати перешкоди, як і персонажам фольклорних казок. І те, що перешкоди ліричний герой подолає, сумнівів не викликає.