Образи-антиподи поеми "Давня казка" — Поет та лицар Бертольдо

Справжній майстер поетичного слова обов’язково ставить собі питання про роль поезії у суспільному житті, про суть людського щастя, про таку властивість особистості, як вдячність. Леся Українка — не виключення. Саме ці питання — головні у ліро-епічній поемі "Давня казка".

У творі порушено питання про роль поета і поезії у суспільному житті. Зі сторінок твору постає образ вільнолюбного співця, який своїм словом здатний підняти дух людей для визвольної боротьби. І, як завжди, є герой, завдяки якому існує можливість ще краще зрозуміти характер головного героя, адже він — його повна протилежність.

Поет — герой поеми "Давня казка", не відділяє свого життя від життя народу. Він разом з ним не тільки у хвилини відпочинку, а й в найтяжчі для всіх часи боротьби. Він любить свій народ, віддаючи йому свій талант, а народ любить поета, тому що той у своїх піснях відображує думки і погляди трудящих мас, і його пісні "розходяться по світу стоголосою луною". Хоча поет живе в убогій хаті, але туди постійно йдуть люди, щоб слухати його пісні. І саме цей зв’язок з народом надає поетові сили і натхнення для творчості.

Поет заслужив у людей велику повагу і довіру своєю відданою працею. Народ поважає митця і визнає своїм ватажком під час повстання проти панів:

Нас таки чимале військо,

Маєм свого отамана,

Він у нас одважний лицар...

Леся Українка змальовує поета як людину волелюбну, сміливу, горду та незалежну, таку, яка не схиляється перед владою і силою, відмовляється від багатства і слави, які пропонує йому Бертольдо:

Не поет, хто забуває

Про страшні народні рани,

Щоб собі на вільні руки

Золоті надіть кайдани!

Навіть загроза в’язниці не здатна зламати волю поета.

Цей образ новаторський, тому що у творі він очолює боротьбу класову, а не стає на чолі народу, який бореться проти зовнішніх ворогів.

Леся Українка висловила думку, що поезія повинна служити трудовому народові, допомагати йому у повсякденному житті в боротьбі проти поневолювачів.

Граф Бертольдо у творі є уособленням ворожих народові сил.

Він — повна протилежність поету: позбавлений творчої фантазії, лицар вбачає у впливі поетового слова на сільську молодь "диявольське наводження", чаклування. Герой користь шукає у речах цілком практичних. Навіть поезію він хоче використати у практичних цілях — привернути до нього горде й неприступне серце панни Ізідори. Поета ж він вважає ворожбитом.

Не бачить Бертольдо користі і у пісні, хоча саме вона рятує його репутацію вояка, коли повертає його воїнам відвагу, а з нею й перемогу в бою. Але лицар впевнений у тому, що причиною перемоги стала не пісня, а його хоробрість.

Граф Бертольдо — жорстокий, пихатий і гоноровитий. Це можна побачити у його вчинках та словах. Наприклад, коли він вперше зустрів поета в лісі, то грубо наказує йому зійти з дороги:

Бачте, — крикнув, — що за птиця!

Чи не встав би ти, небоже?

Коли поет відмовився, пан "крикнув згорда": "Годі жартів! Бо задам тобі я гарту!".

Бертольдо вірний слуга короля, але ворог трудящих. Все своє життя він проводить в бенкетах та розвагах. Лицар дуже багатий, але все придбано тяжкою працею селян, награбоване на війні. Тільки пану все мало: Бертольдо встановлює нові податки, мита на панщину. Переляканий революційними піснями, в яких поет закликає "пробити пану груди", Бертольдо наказує:

Гей, ловіть співців, в’яжіте!

У тюрму його, в кайдани!

А поетові Бертольдо загрожує:

...в тюрму його закину,

Там він, клятий, і загине!

Не нехтує лицар разом з погрозами, якими пан хоче примусити поета замовкнути, вдаватися до підкупу і лицемірства.

Ці герої — антиподи. Хоча обидва молоді гострослови, здатні на сильні почуття, їх соціальний стан (поет — людина з народу, а Бертольдо — лицар, землевласник), їхні погляди на поезію, людей і життя зовсім протилежні. Якщо поет свій дар використовує на користь людям, Бертольдо намагається змусити поета своїм даром служити лише йому. Лицар Бертольдо зневажає людей, в той час як поет їх поважає.

У героїв різні життєві цінності. Для поета найбільшим багатством є поле, небо, синє море і його думки, які скрізь гуляють на волі. Бертольдо віддав би увесь той химерний, таємний світ поезії за справжнє графство й замок.

Різні й риси характеру героїв. Поета характеризує послідовність, рівновага, чесність, доброта, щедрість, він завжди на боці пригноблених, борець з несправедливістю.

Бертольдо імпульсивний, підступний і невдячний. Має звичку грабувати. Він "лихий такий, крий боже", лякливий, корисливий, практичний, пихатий, упертий, жадібний, бездушний, позбавлений творчої уяви та фантазії, прагматичний.

І це не весь перелік негативних його рис. Після такої характеристики лицаря стає зрозумілим, що давати йому в дар магічну силу слова не можна. А поет "божа людина", який "лиха не боїться", "на крилах думки" лине, "завжди вільний", навесні оживляє сумну діброву, гордий, стійкий, відданий народові, впевнений у своїх діях і безкорисний — той самий образ, якому небеса можуть довірити словом піднімати народ і вести за собою.