Поезія "Думи мої, думи мої..." — програмний вступ до першої поетичної збірки Т. Г. Шевченка

Поява Генія не завжди буває гучною і помітною. Це твердження стосується і Т. Г. Шевченка.

У друкарні Фішера на початку квітня 1840 року під назвою "Кобзар" вийшла перша збірка поезій досі невідомого молодого автора Тараса Шевченка. Книжечка містила всього вісім поезій, серед яких був вірш "Думи мої, думи мої...". Він був програмним вступом до першої поетичної збірки Шевченка.

У вірші "Думи мої, думи" Шевченко розмірковує над філософським питанням про роль поета і поезії у суспільному житті. У цій поезії автор вболіває за важку долю, злиденне життя кріпаків, їхнє жалюгідне становище, пригніченість України.

За жанром вірш "Думи мої, думи" — зразок громадянської лірики..

Член Головного управління цензури О. Г. Тройницький зазначав, що у вірші "Думи мої, думи мої..." "слишком горько высказывается скорбь автора об уничтожении казачьей вольности, над могилой которой, по словам его, "Орел чорний сторожем літає", и грусть его на чужбине, т. е. на севере России, по родине его, Украине".

Свої вірші Т. Шевченко називав "думками", "думами". Сумуючи в Петербурзі за рідним краем, вболіваючи за його долю, страждаючи від того, що українці, и серед них і його рідні, перебувають у панській неволі, зазнають принижень та знущання, Шевченко підтримує своїх земляків словом, хоче їм нагадати про славні традиції козацької вольниці. Він захищає жебраків, покриток, усіх тих, кого ними не милувала, і сподівається, що "найдеться дівоче серце, карі очі, що заплачуть на сі думи", і тоді він буде щасливий. Своє палке слово поет посилає на захист скривджених, на славу своєї неньки України: "В Україну ідіть, діти, В нашу Україну". Своїми дітьми і квітами поет називає власні думки, які устали на папері сумними рядами". Поет страждає ще й від того, що його сльози "чуже поле полиливають", що помре він на чужині. Але надія на те, що його "діти" (вірші) дійдуть мі України і там знайдуть щиру правду, втішає поета.

Тема вірша — зображення нестерпної туги за рідним краєм, бажання бути визнаним на Батьківщині через свої твори. Поет уславлює нескореність, силу духу, які допомагають творити, виживати у важких умовах на чужині.

Проблемним питанням твору є роль поета і поезії у суспільному житті.

У поезії використано багато образів-символів: чорний орел (над могилою сторожем літає), ворон (думка, як ворон, літає та кряче), соловейко (серденько соловейком щебече та плаче нишком), звертань: "думи мої", "мої голуб’ята", "мої любі". Серед найчастіш вживаних тропів — епітети: "думи мої єдині", "лиха година", "тихими речами"; порівняння: "привітаю, як діток".

У поезії "Думи мої, думи мої..." Кобзар визначає своє поетичне кредо: служити словом своєму народу. З того часу протягом всього свого не дуже тривалого життя великий поет завжди виконував своє призначення.