Українська мова! Скільки невимовних страждань випало на твою долю! Споконвіку тебе не визнавали як самостійну мову, забороняли, намагалися стерти з людської пам'яті. Про це з болем у душі розповідає у своєму вірші "Рідна мати" М. Рильський.
Цареві блазні, раби на розум і на вдачу,
В ярмо хотіли запрягти
Її, як дух степів, гарячу,
І осліпити, й повести
На чорні торжища незрячу.
Але рідна мова зберегла свій величаво-гідний дух, вітрам наперекір цвіло рідне слово.
Там зводився язик вогеневий,
Там пісні полум'я росло.
Свою любов до рідної мови М. Рильський виражає у порівнянні її слова з "вишневою ніжністю пелюстків".
Володимир Сосюра підкреслює значення мови в житті народу у вірші "Як не любити рідну мову":
Вона, як світла хор в ефірі,
Як білий, весняний сад...!
Поет вважає, що
...мова — це душа народу,
народ без мови — не народ.
У найтяжчі часи війни рідне слово було не менш важливе, ніж хліб чи зброя. Воно підтримувало людей, зміцнювало їхню віру в перемогу над ворогом, Як найбільший скарб повинен берегти свою мову народ. І не тільки від забуття. Красу і чистоту рідного слова треба так само плекати, як і парость виноградної лози.
Як парость виноградної лози,
Плекайте мову. Пильно й ненастанно
Політь бур'ян. Чистіша від сльози
Вона хай буде.
Мова — це духовна скарбниця нації. У ній — мудрість народу, багатовіковий досвід, любов і гнів народу.
Нема
Мудріших, ніж народ, учителів,
У нього кожне слово — це перлина,
Це праця, це натхнення, це людина.
Страшно, коли люди забудуть рідне слово, відречуться від нього. Володимир Сосюра застерігає молодь:
Без мови рідної, юначе,
й народу нашого нема.
Жодна мова світу не передасть так наші думки, биття сердець, як це зробить рідне українське слово.