"Театр відтворити не можна...
З-поміж усіх нетривких мистецтв найнетривкіше те, чиїм матеріялом є людське тіло й дух. Нема на світі нічого нетривкішого, ніж життя. А театр — це сума життів..." (Ю. Шерех), життів драматургів, акторів та режисерів.
Лесь Курбас — помітна фігура в театральному світі, адже на той час він був новатором: творив власний театр, синтезував ритм, поєднував малярство й музику, створював "звукові пейзажі". За твердженням критиків, його постанову "Золотого черева" на харківській сцені можна вважати візитівкою Курбаса, а його самого — творцем незалежного українського театру, адже традиції "корифеїв" не наслідувались, він вдався до жанру західної гротескової п'єси. У його театрі була відсутня спеціалізація актора, актор мусив бути універсальним.
Говорячи про "Березіль" у Харкові, не можна оминути взаємини Курбаса з Кулішем, адже певною мірою драматург визначив творчу діяльність режисера. Думку геніального драматурга слід було театральними засобами донести до глядача: за допомогою слова, зорових образів, ритму примусити його співдумати. Критики назвали це експресіонізмом, а іноді й експресіоністичним раціоналізмом.
Курбас застосовував різні методи, через те кожна його постановка була неповторною. Від суто режисерських робіт він йшов до акторсько-режисерських, від "побутопису-газетопису до мольєрівської умовної театральності".
Тандем Курбас-Куліш, на жаль, не склався через політичні обставини, хоча потенціал був великим.
Шкода, що доля Леся Курбаса склалася трагічно, як і більшості талановитих митців, що подавали великі надії на майбутнє, але відрадно те, що Лесь Курбас і "Березіль" повернулися до нас знову, що ми маємо можливість прилучитися до спадщини великого майстра.