Бароко в українській літературі

Література, як і саме людське життя, розвивається за своїми законами. Так само, як на зміну одній історичній епосі, одному соціальному ладу приходить інший, так і в літературному процесі на зміну одному мистецькому напряму приходить новий.

XVII—XVIII сторіччя стали періодом розвитку українського бароко. Бароко не лише мистецький стиль, але й особлива модель світосприймання. Ми зустрічаємо барокові мотиви в архітектурі, живописі, навіть в оздобленні інтер'єрів. Свій вплив мистецтво бароко мало на літературу — як європейську, так і українську. Бароко, так би мовити, припало до душі українським митцям, тож здобутки нашого мистецтва в межах цього стилю нічим не поступаються бароко європейському.

Які ж характерні риси цього напряму? Насамперед це метафоричність світосприймання, в чомусь — навіть складність. Світ стає мінливим, сповненим символів, реальність метафорична та неоднозначна... Такою постає дійсність для людини епохи бароко. Вплив церкви та держави посилюється, мотиви церковного та світського мистецтва поєднуються між собою — це принципово нове явище українського мистецтва, оскільки до початку XVII століття ці мотиви різко розмежовувались. Складна образність дедалі більше приваблює авторів, алегоричність та метафоричність творів робить їх ніби нашаруванням смислів та образів. Але ця складність не відлякувала читача, а навіть зацікавлювала його, бо бароковий твір часто містив гру, мав бути розгаданим і розшифрованим, ніби ребус.

Митці часто грали на контрастах, уводячи до своїх творів напруженість та трагічність. Дивне поєднання песимізму, трагічності і гри спостерігаємо в творах цього періоду.

Значення бароко для розвитку української літератури можна зрозуміти хоча б з того, що цей стиль проіснував в українській літературі більш ніж два сторіччя, нехай навіть змінюючись та еволюціонуючи. Бароко дістало своє відображення в усіх жанрах літератури та мистецтва. Це і проповіді Галятовського та Радивиловського, і вірші (як духовного, так і світського спрямування), і драми...

Дізнаючись більше про мистецтво бароко, я справді почав захоплюватись цим надзвичайно цікавим періодом літературного процесу в Україні. До того я навіть уявити собі не міг, що стільки сторіч тому українське письменство вже створювало такі довершені тексти, вдало поєднуючи зміст і форму художнього твору. Дійсно, форма барокового твору мала особливе значення. Часом письменники надто ускладнювали її, але експерименти з формою принесли нам оригінальні і дуже цікаві жанри. Відомий мені акровірш як жанровий різновид поезії, виявляється, також виник у цей період. Акровірш — це особливий вірш, з перших літер рядків якого складається слово або й цілий вислів. Вивчивши літературу цього періоду, мої однокласники, які пишуть вірші, також пробували себе в цьому жанрі — настільки цікавим та оригінальним він видався нам. Були й інші "ігрові" форми поезії, наприклад вірші могли записуватись певними фігурами (у формі зірки, хреста, навіть корабля!), поети шифрували в своїх творах дати, вислови, малюнки, але від того поезія не втрачала ані свого ліризму, ані глибини сенсу. Напевно, треба було оволодіти справжньою майстерністю поета, аби створювати такі поезії. Наприклад, І. Величковський вигадав так звані "раки літеральні", тобто вірші, рядки яких можна було читати в будь-якому напрямі.

Бароко не тільки впливало на форму і зміст творів, але й на їхню мову: виник особливий мовний стиль, що характеризувався складною метафоричністю, багатством та вишуканістю мови, він дістав назву "плетіння словес", бо і справді слова спліталися у химерні візерунки, красиві і захоплюючі.

Епоха бароко — цікавий період в літературному процесі. Насправді, цей стиль близький нам за духом, окремі елементи барокової літератури ми можемо зустріти навіть в сучасній українській літературі! Познайомившись з цим літературним напрямом, я ще раз впевнився, що давня література може бути не менш цікавою, ніж сучасна, вона самобутня та оригінальна, глибока за змістом та новаторська за формою.