Кожен письменник має свій особливий стиль. Кожен поет по-своєму сприймає навколишній світ і по-своєму передає побачене та пережите у своїх поезіях.
в літературі, кожен з нас створює собі певний образ козака. Якими я уявляю собі запорожців? Спробую відповісти на це питання.
Творчість Павла Тичини — чи не найкраще підтвердження цієї закономірності. Його поезії важко сплутати з творами інших митців.
Знайомлячись із творами П. Тичини, я помітив, що особливе значення в його творах мають кольори. Використання кольорів у описах природи робить його вірші яскравими і по-справжньому різнобарвними. Але ще більше значення, як на мене, мають звуки. Колись мені розповідали, що всі люди по-різному сприймають наш світ: хтось орієнтується на зорове сприйняття, хтось на відчуття, а хтось — на звуки. Напевно, П. Тичина саме з тих людей, які сприймають наш світ на слух. У його творах природа звучить різними нотами. Читач одразу чує, як шумить вітер, шумлять гаї, співають птахи та дзюркотить вода у струмках...
Цікаво, що поет не тільки передає звуки, почуті ним у природі, а й створює свою власну мелодію. Це неповторна мелодія самого вірша. Раніше я навіть не уявляв, що поетичне слово може звучати так, ніби це якась мелодія, не гірше за музичні твори!
"Горить-тремтить ріка, як музика", — пише Павло Тичина у поезії "Гаї шумлять". І так само горить-тремтить, як музика, поетичне слово видатного українського поета Павла Тичини. Воно зачаровує нас, напевно, майже так само, як зачаровують звуки і барви рідної природи, яку так майстерно зобразив митець у своїх віршах...