Творчість Павла Тичини нерозривно пов'язана з історією українського народу. Велика любов до рідного краю та співвітчизників надихала митця на вражаючі силою таланту твори.
Однією з таких поезій є вірш "Я утверждаюсь", написаний у трагічні для України роки Великої Вітчизняної війни. Поет утверджує незламність, непереможність українського народу, який живе і буде жити, бо сила його—в Правді:
Я єсть народ, якого Правди сила Ніким звойована ще не була. Яка біда мене, яка чума косила! — А сила знову розцвіла. У заклику поета знищувати ворогів звучать гнів і ненависть до них, а також грізний вирок загарбникам:
Фашистська гидь, тремти! Я розвертаюсь! Тобі ж кладу я дошку гробову. Я стверджуюсь, я утверждаюсь. Бо я живу. Поет малює картини щасливого майбутнього своєї Вітчизни, бо українці — мирні люди, які звикли працювати.
Устами народу П. Тичина висловив упевненість не тільки в перемозі над фашистами, а й у тому, що рідна Україна, здолавши всі негаразди, житиме щасливо та вільно.