Павло Тичина дуже майстерно змальовує картини рідної природи. У поезії "Хор лісових дзвіночків" перед очима постає ранок, від якого прокидаються лісові дзвіночки. Складається враження, ніби я чую, як вони дзвенять.
У вірші "Дощ" змальовується картина дощу, і я стежу за його краплинками, як вони залишають мережані кола у калюжах.
Поезія "Пробіг зайчик" розкриває перед очима картину світанку, який сяє усіма барвами чудового ранку. У центрі жива істота, зайчик, що розтулює очі ромашкам...
Вірш "Де тополя росте" розповідає про широкі простори українських степів, де золотом виблискує жито. Велич і краса Батьківщини оживає в рядках цієї поезії. Поетове замилування рідним краєм передається й читачеві.
Мені дуже подобаються поезії Павла Тичини, які розкривають красу рідного краю.