Національне самовизначення в творі Т. Шевченка "І мертвим, і живим, і ненарожденним..." (1 варіант)

Послання Т. Шевченка "І мертвим, і живим..." за своїм ідейним спрямуванням має гостро викривальний, сатиричний зміст. Серед ранніх поезій Шевченка ще не було такої, де б, як у посланні, викривались усі злочини українських панів перед народом. А злочини ці були страшні, і поет пророкує справедливу кару за них. І все ж він, звертаючись до сумління панів, сподівається, що якась частина їх — найбільш чесні представники дворянської інтелігенції — зможе стати на бік трудящих, "обняти найменшого брата".

Українські пани байдужі до народу та далекі від української культури, їх ваблять чужі землі — Німеччина, Франція, там вони можуть видавати себе за аристократів, "справжніх" європейців, жити в розкошах за рахунок експлуатації кріпаків, і їм не доведеться червоніти за своє походження. Деякі з них, побувавши за кордоном, видають себе навіть за прихильників "братерства братнього", волі. Однак це було лише словесною тріскотнею, тому що пани залишилися жорстокими визискувачами трудящих. Облуда панських "великих слов" була особливо очевидною при ближчому ознайомленні з їхньою кріпосницькою практикою:

І знову шкуру дерете

З братів незрящих, гречкосіїв.

Україна та її народ були б щасливими, якби ці "безбатченки" ніколи не поверталися назад звідти, куди вони полюбляли їздити. Ніхто б не оплакав такої втрати. Шевченко викрив зарозумілість, пиху українського панства, що присвоїло собі право представляти українську націю. Вдаючись до іронії, поет особливо їдко висміює мудрування українських панів, що хизувалися своєю "освіченістю". Але яка то освіченість, коли вони навіть історії свого народу, своєї рідної мови не знають. Поет з гіркотою зазначає, що ці пани колись вивчать і свою історію, і рідну мову, якщо їм покаже німець.— їхній найбільший авторитет.

Українська дворянська інтелігенція захоплювалась ідеями слов'янського єднання, посилено вивчала історію й мови слов'янських народів, але залишалася байдужою до потреб рідкого народу і його мови.

Тарас Шевченко їдко висміює націоналістичне трактування історії України, гнівно таврує "ясновельможних гетьманів" як рабів російського царя і польського короля, розвінчує козацьку старшину:

І гармонія, і сила,

Музика та й годі.

А історія... поема

Вольного народа!

Поет непримиримий до політичного чванства українських панів. "Герої ваші гетьмани, — ніби каже поет. — А де нині запорозька вольниця?" Як же вони змирилися з тим, що тепер "на Січі мудрий німець картопельку садить"? Гірка іронія звучить у цих рядках. Справді, царизм заселяв південь України чужинцями — німецькими колоністами, які ставали жорстокими гнобителями українського народу.

Поет звинувачує українських панів, яким їхні предки передали у спадщину "свої кайдани, свою славу", у прислужництві російському цареві і зраді свого народу.

Так викриває Шевченко облудний "патріотизм" українських панів.

Гнобительське своє єство вони намагаються прикрити культурницькою фразеологією, лицемірним прагненням "повести за віком" Україну, просвітити затурканого й темного селянина.

Щиро люблячи свою безталанну Україну, Шевченко з повагою ставився до культури інших народів. Рядками "І чужому научайтесь, й свого не цурайтесь", що стали крилатими, він підтверджує свій патріотизм, гордість за працьовитий і талановитий український народ і висловлює дружні, братерські почуття до інших народів. До цього поет закликає всю українську інтелігенцію.

Шевченко знав і засуджував реакційну суть націоналізму українського дворянства, яке голосними фразами про славу минулого намагалося облудно перекрутити справжній смисл визвольної боротьби народу. Поет показує, що справжнім героєм визвольної боротьби завжди був народ, не пани, не козацька верхівка. Він викриває і тогочасних панів, і їх предків як підступних запроданців.

І поет пише в "Посланії" про майбутню всенародну революцію. Він вірить, що народна революція неминуча:

Розкуються незабаром

Заковані люди.

Настане суд, заговорять

І Дніпро, і гори!

І потече сторіками

Кров у синє море

Дітей ваших...

Отже, основна ідея "Посланія" полягає в пророкуванні того, що народ революційно змете своїх лютих експлуататорів — українських панів, які прикриваються брехливими словами про "науку" для народу та облудним "патріотизмом".