Послання "І мертвим, і живим, і ненарожденним землякам моїм..." — заповіт Т. Шевченка нащадкам

I. Викривальний характер поезії Т. Шевченка. (Послання адресоване різним суспільним групам. Поет прагне висміяти, засудити жорстоке ставлення до кріпаків і вплинути на певні кола ліберального дворянства. Шевченко пише про фальшиву любов до України панів.)

II. Пророцтво поета.

1. Упевненість у силі народу. (Поет бачив обурення селян, відчував, що протест проти гноблення наростає. Він висловив упевненість у тому, що гнів народу незабаром приведе до повстання й розправи з поневолювачами.)

2. Віра в перемогу й торжество справедливості. (Шевченко вірив, що селянська революція покарає панство, і суд настане для них, адже:

Розкуються незабаром

Заковані люди...)

3. Звернення до передової інтелігенції. (Поет бачив, що й серед дворян були люди, які виступали проти царату, за звільнення селян. Шевченко звертається до них із закликом нести культуру народові, допомагати йому. Він закликає подивитися на свою країну й полюбити щирим серцем "велику руїну". Боротьбу проти соціального й національного гніту поет бачив у братанні інтелігенції з народом. Саме інтелігенція повинна пройнятися потребами народу, чесно йому служити.)

III. Засудження перекручень історії України. (Шевченко виступає проти поширеної в той час ворожої теорії про монгольське походження слов'ян. Саме проти такої теорії спрямовані слова:

Німець скаже: "Ви моголи".

"Моголи! моголи!"

Золотого Тамерлана

Онучата голі.

Поет закликає по-справжньому розібратися у своїй історії. Минуле повинне відповідати на важливі питання сучасності, а саме: що ми, чиї сини, ким і за що закуті в кайдани. Шевченко усвідомлює й те, що минуле України не можна розглядати як гармонію рівності і братерства. Автор проти беззастережного захвалювання минувшини.)

IV. Роздуми про самобутність української культури. (Шевченко з повагою ставився до культур інших народів. Він послідовно відстоює збагачення однієї культури іншою, вважає необхідним для розвитку української культури використання всього кращого, створеного іншими народами. Але з цих культур треба брати лише загальнолюдське. Як заповіт сучасникам і наступним поколінням звучать слова:

Не дуріте самі себе,

Учітесь, читайте,

Ічужому научайтесь,

Й свого не цурайтесь.)