Тема сирітства завжди викликає біль і співчуття в душі людини. Кожна дитина заслуговує на батьків, які б любили її та піклувалися про неї. Тільки діти-сироти не мають справжньої батьківської любові.
У вірші Т. Шевченка зображена ситуація, коли під час Великодня діти вихваляються подарунками, які їм подарували рідні: хто сорочечкою, хто стьожкою, хто стрічкою.
Тільки одна дівчинка не могла нічим похвалитися, тому мовчки сиділа та слухала, чим вихвалялись діти:
— Мені мати купувала.
— Мені батько справив.
І нарешті дитина спромоглася на одну-однісіньку фразу, в якій відчувався величезний біль та жаль:
— А я в попа обідала, —
Сирітка сказала.
Це все, на що може сподіватись сирота, яка нічим не гірша за інших дітей.
Як би хотілося, щоб дітей-сиріт у нашому житті було все менше й менше.