Поема Т. Шевченка "Кавказ": сатиричне викриття царизму

У 1840—1845 роках Російська імперія вела одну з численних колонізаторських війн. Т. Шевченко зобразив цю війну у поемі "Кавказ". Одразу постає питання, чому поет звертається до теми війни, у якій не беруть, на щастя, участі його співвітчизники? Чим зацікавила митця саме ця історична подія?

Як на мене, тема війни на Кавказі зацікавила Шевченка тому, що спільне горе, як кажуть, об'єднує. Так само об'єднало усі підкорені народи загарбницька імперська політика тогочасної Росії. Об'єднала у неприйнятті неправди, у боротьбі проти несправедливості та несвободи. Але народ Кавказу відрізнявся від інших насамперед тим, що єдиний з поневолених багато років боровся. Дався взнаки, напевне, менталітет. І це не тільки модне слово, бо за ним народна душа і принципи життя цілих націй. Так, гірська гордість, витримка, мужність та героїзм допомогли горцям боротися проти несправедливості, проте не врятували...

У кавказькій війні загинув друг Т. Шевченка. Дивно, але художник Яків де Бальмен воював на боці Російської імперії. Як сприймає Шевченко таку його позицію? По суті, це не було позицією Бальмена, тобто його особистими громадянськими і політичними поглядами. Отруєна пропагандою свідомість людини вже не здатна тверезо оцінювати ситуацію...

Тарас Шевченко доречно вводить яскравий і символічний образ Прометея. Ми знаємо, що Прометей — герой античної міфології, який приніс людям вогонь і за це був покараний: його прикували до скелі, і щодня ворон прилітав мучити і катувати його. Кобзар переосмислює образ Прометея, вкладаючи в нього нове значення. Прометей — символ народу, а орел — царату, народ потерпає від несправедливості та знущань, проте ми знаємо, що сила духу народу може припинити страждання. Т. Шевченко висловлює думку про необхідність об'єднання народів задля здобуття волі. "Борітеся — поборете!" — це гасло, висловлене у поемі, стає крилатим висловом. Чи це не є свідченням його правдивості?

Монолог колонізатора у поемі "Кавказ" можна вважати вершиною саркастичної літератури, і не тільки української, але, без перебільшення, і світової. Колонізатор звертається до горця, запевняючи його, що він матиме свій хліб, проте не розуміючи, що гордовитому та красивому гірському народові більше потрібна духовність і воля, ніж матеріальні статки. Бо що значить-хліб, коли ти почуваєшся рабом, а хліб цей отримуєш з чиєїсь "хазяйської" руки, що кидає тобі його, наче собаці? Захопившись величчю Росії, "оратор" хвалиться християнськими чеснотами російського народу, багатством і красою престолів (забувши чомусь про низи, що потерпають у злиднях)... Чого варте тільки "Сибір неісходима"! Так, "неісходимість" Сибіру побачили на власні очі багато талановитих прогресивних мислителів та людей мистецтва, яким "пощастило" народитися у поневолених народах і ще більш "пощастило" мати гострий розум та волелюбність. Імперський колонізатор із захопленням зауважує, як на всьому просторі його неосяжної Батьківщини "на всіх язиках все мовчить" — мовчать занімілі і закуті народи, мовчать і самі росіяни з низів, бо не мають часу, як кажуть, на небо глянути за важкою роботою... Чому все мовчить? Звісно, "бо благоденствує..."

Поема "Кавказ" є справжнім шедевром, бо вона не тільки сповнена глибокого змісту та громадянського патріотичного пафосу, але й написана у неперевершеній саркастичній манері. Цей твір є дуже відомим у Грузії, він перекладався багатьма мовами, високо оцінений критикою. Крім того, він містить таку просту, але таку важливу ідею єднання заради загального добра і заради подолання несправедливості.