Нетлінний вогонь Прометея (за поемоюю Т. Шевченка "Кавказ")

Осінь 1845 року називають найпліднішою у творчості Т. Шевченка. Того пам'ятного року він закінчив Петербурзьку Академію мистецтв і повернувся в Україну. Поселився поет у Києві, працював в археографічній комісії і, головне, — багато творив. Тієї щасливої для України осені побачили світ "Єретик", "Великий льох", "Стоїть в селі Суботові...", "І мертвим, і живим...", "Псалми Давидові", "Кавказ".

Поему "Кавказ" Шевченко присвятив своєму другові Якову де-Бальмену, який загинув під час війни царської Росії з народами Кавказу. Починається поема могутнім ствердженням нескореності й непереможності народу, що виборює своє право на свободу, релігію та незалежність. Треба знати Біблію, щоб розуміти волелюбний дух народів Кавказу. За біблійною легендою, після всесвітнього потопу Ной висадив на землю восьмеро людей, і в їхньому образі Бог благословив усе живе на нове життя. Автор п'яти книг "Старого Завіту" Мойсей сказав: "І зупинився ковчег... на горах Араратських". З давніх-давен тут скупчувалася космічна енергія свободи. Тут ніколи не сприймали жодну із форм рабства чи насилля. Кавказ — це місце, де самі гори тягнуться у небесну височінь:

За горами гори,

хмарою повиті,

Засіяні горем,

кровію политі.

...Лягло костьми

Людей муштрованих

чимало,

А сльоз, а крові?..

Не злічити, скільки війн прокотилося горами Кавказу, скільки народів народилося і зникло назавжди. Однак воля у горян завжди цінувалася понад усе. Давньогрецький міф про титана Прометея стверджує, що тисячоліттями невпокорений Прометей був прикутий до кавказької скелі залізними ланцюгами. Щоранку до прикутого тіла прилітав орел, видзьобував печінку титана, а за ніч вона знову відростала. Пізніше міф обріс новими деталями, за якими Прометей не тільки подарував людям вогонь, а й навчив їх будувати житло, обробляти землю, плавати на кораблях, лікувати хвороби, писати й читати, розрізняти пори року.

У Шевченка було своє творче переосмислення міфу, відмінне від попередників. У своїй поемі він зі співчуттям та захопленням змальовує Прометея та його безперервні страждання:

Споконвіку Прометея

Там орел карає,

Що день божий добрі ребра

Й серце розбиває.

Розбиває, та не вип'є

Живущої крові —

Воно знову оживає

І сміється знову.

Прометей Шевченка вражає величністю і монументальністю, сприймається, як зображення розп'яття на живописному полотні. Однак Шевченків Прометей сповнений жаги до життя і його серце наперекір стражданням сміється.

1908 року художник Ілля Рєпін намалював ілюстрацію до "Кавказу", де зобразив прикутого до скелі Прометея. Під титаном був напис: "Пам'яті великого народного поета України". Геній Шевченка зрівняв з вогнем Прометея М. Костомаров: "...Тарасова муза прорвала якийсь підземний заклеп, вже кілька віків замкнений багатьма замками... Світоч цей горить нетлінним огнем — огнем Прометея!.."

Кавказька війна середини ХІХ сторіччя була зрозумілою Шевченку. Він один із перших серед митців виступив на захист існування народів Кавказу. Адже і його народ зазнав тієї ж "ласки" царів, що й горці, тому він і звернувся до кавказців із закликом:

Борітеся — поборете,

Вам Бог помагає!

За вас правда,

за вас слава

І воля святая!

Глибоко розумів Шевченко і роль православної релігії, яка мала ідеологічно і духовно ствердити російське панування на Кавказі. Поет на весь голос висловив свій протест проти використання ідеї християнства для досягнення політичних цілей:

За кого ж ти розіп'явся

Христе, сине Божий?

За нас добрих, чи за слово

Істини...

У фінальній частині поеми Шевченко показує, які "блага цивілізації й культури" дасть кавказьким народам Росія після їх поневолення:

...Все покажем! тільки дайте

Себе в руки взяти,

Як і тюрми муровати,

Кайдани кувати,

Як і носить!., і як плести

Кнути узловаті, —

Всьому навчим; тілько дайте

Свої сині гори

Остатнії... бо вже взяли

І поле і море.

Поема "Кавказ" належить до жанру політичної сатири. В ній, як і в інших поезіях цього жанру, Шевченко вогненним словом ударив по кривдниках народу — по панах, царях, тиранах, "розпинателях народних".