Неперевершений за образністю і драматизмом вірш Т. Шевченка "Ой три шляхи широкії" розповідає про, здавалось би, буденну ситуацію. Три брати покинули домівку, покинули Україну і розійшлися на чужину. Вдома залишилися стара матір, сестра, дружина одного з братів і наречена дівчина другого. Всі чекали на трьох братів, бажали найскорішого їх повернення. На щастя, на долю:
Посадила стара мати
Три ясени в полі,
А невістка посадила
Високу тополю.
Три явори посадила
Сестра при долині...
А дівчина заручена —
Червону калину.
Зеленіти б молодим деревам, виглядати за селом чоловіків із чужини, та не судилося. Марність очікування на повернення рідних людей з чужини поет підкреслює тим, що всі дерева всохли і калина зів'яла. Ця образність, перенесена автором з усної народної творчості, передає трагізм становища, безвихідь і безнадію:
Не вертаються три брати.
Плаче стара мати,
Плаче жінка з діточками
В нетопленій хаті.
Сестра плаче, йде шукати
Братів на чужину...
А дівчину заручену
Кладуть в домовину.
Не від хорошого життя пішли з дому три брати, але й чужина не дала їм очікуваного щастя. Не вийшло повернутися додому вчасно, як гадалося. Продовжують вони блукати світом:
А три шляхи широкії
Терном заростають.
Узагалі поезія Т. Шевченка близька до українського фольклору — і за змістом, і за звучанням. А у поєднанні з генієм поета вірші набувають досконалості і неперевершеності.