І. Я. Франко завжди намагався усвідомити складні явища життя. У своїх творах він торкається глибин людської душі, прагне з'ясувати багато моральних проблем.
Філософські проблеми піднімає поет у вірші "Не високо мудруй". На думку Івана Франка, мудрість і правда життя полягає не в тому, щоб "понад світом кружить", а в тому, щоб праведно жити, тобто боротися з будь-якою несправедливістю. У своєму творі "Строфи" порядну людину поет порівнює зі свічкою, полум'я якої завжди тягнеться догори, навіть якщо її схилити додолу. Так і моральну людину "хоч похилить горе, та не зломить, в підлість не поверне".
І. Франко впевнений, що
Хто з всіми добрий хоче буть,
Той швидко втратить добрий путь,
Не може при добрі той жить,
Хто хоче злу й добру служить.
Отже, не можна залишатися бездіяльним, коли порушується правда. Її треба захищати, відстоювати, бо інакше "станеш зла рабом".
Поет також закликає людей прагнути до знань, бо це — "дивнії перли". Та той, хто зумів добути цей "скарб многоцінний", мусить ділитися ним з ближніми, а не ховати "в міх шкуратяний зашитий".
У філософській ліриці І. Франка, вірного сина своєї Вітчизни, сформульовані його думки про те, як залишатися високоморальною людиною. Ці погляди є відображенням народної моралі.