Кожна людина на все життя пам'ятає свого першого вчителя, зберігає в своїй душі теплі почуття до людини, яка відчинила двері у прекрасний світ знань. Наставник поета викликав до себе щиру любов учнів. Так про нього пише В. Сосюра у вірші "Учитель":
Учитель мій! Як ми тебе любили,
Як слухали тебе в полоні юних мрій!
Він був вірним другом дітей, допомагав їм пізнавати "красу труда", "любові й дружби жар", любити подвиги людини й "безсмертний рідний край".
Василь Мефодійович відкривав своїм учням "закони вод, вітрів, і хмар, і світла", пробуджував у них "дум пориви огняні".
В. Сосюра запам'ятав свого вчителя як людину чуйну і надзвичайно добру. У пам'яті залишився його "тихий карий зір", "тепла посмішка", "тепло душі".
І хоча з того часу вже пройшло багато років, для учнів їх вчитель назавжди залишився прикладом:
Завжди, завжди, як сонячний салют,
Для нас сіяє подвигом високим
Твій благородний, безкорисний труд.
Я вважаю, що вчитель, — це найбільш необхідна і важлива професія на землі. Наставником може бути тільки людина з щирим серцем, завжди відкритим для людей.