І як письменник, і як учитель з великою любов'ю і відповідальністю ставився Степан Васильченко до своїх обов'язків. Його кредо були слова: "Народ, на
мою думку, більш достоїн того, щоб з нього брати теми для художніх творів...".
Душа нашого українського народу наділена лагідністю, природним тактом, тонким розумом, поетичним світовідчуттям, здатністю жартувати...
Споконвіку у житті українців найбільше цінувалися повага до оточуючих, чесність, порядність, розум, життєрадісність. Саме такі риси роблять людей по-справжньому гідними любові та поваги, такі риси притаманні героям С. Васильченка. Одна з найбільших цінностей в людському житті — родина. Саме стосунки у родині, любов та поради батьків формують вдачу та погляди, зумовлюють вчинки й поведінку.
В оповіданні "Свекор" зображено українську родину. Головний герой оповідання — хлопчик Василько...
Для кожної людини найголовніше в житті — її сім'я. В українських родинах особливу увагу завжди приділяли вихованню дітей, бо розуміли, що ті звички, правила поведінки, які маленька людина засвоїть іще в дитинстві, будуть із нею на все життя. Добрим гумором, щирістю відзначаються твори про українську родину й про дітей С. Васильченка.
Так, з любов'ю описує автор головного героя оповідання "Свекор" — хлопчика Василька...
Коли я читав оповідання С. Васильченка "Свекор", в уяві вимальовувалася картина українського села кінця XIX століття. У селі проживає родина сільських трудівників. У ній четверо дітей. Ввечері всі збираються за столом, вечеряють, обговорюють сімейні проблеми. Тут жартують і сміються, а це означає, що ці люди щасливі і доброзичливі. Родина як родина — таких у селі багато. От тільки найменший у родині Василько — мабуть, один такий на все село...
Читати приклад твору →