І виростають покоління,
Котрі не чули тишини.
О, найстрашніше з літочислень
Війна — війною — до війни!
/ Л. Костенко /
Історія людства рясніє війнами. Чи був хоч один день, коли ніде на планеті не точилася війна?
Війни міждержавні і громадянські, локальні і світові, справедливі і загарбницькі. Ще за печерних часів люди воювали за їжу, за зручнішу печеру, за жінку. Пізніше — за іншу здобич, за дорогоцінне каміння, перли і золото, за невільників...
I. Ю. Яновсьсий, М. Хвильовий, Г. Косинка — визначні українські новелісти двадцятого століття, що відтворили жахливі сторінки історії України.
II. Громадянська війна у творчості письменників:
1. Юрій Яновський і його роман "Вершники" (знехтування батьківського заповіту, братовбивство, бездушний фанатизм).
2. Новела Миколи Хвильового "Мати" (війна перекручує долі родини, брати — "найлютіші вороги", мати "розривається між ними").
3. Новела М...
Одну з найбільших трагедій нашого життя — Велику Вітчизняну війну — не зміг замовчати жоден письменник, особливо ті, хто був на фронті, чиє дитинство опалила війна. Найбільше про війну писали такі письменники, як О. Довженко, Ю. Збанацький, А. Малишко, П. Тичина, М. Рильський, О. Гончар, О. Коломієць, Л. Костенко, Гр. Тютюнник та інші...
Читати приклад твору →Півстоліття минуло з того часу, як відгриміли залпи Другої світової, відпадали пожежі, як матері одержали звістки про смерть своїх синів. Ще й сьогодні не висохли сльози на їх старечих очах, не дочекались діти батьків з війни. Загоїлися душевні рани коханих. Загоїлись, але чи забулись? Немає сили, що вирвала б із серця пам'ять про тих, які полягли в битвах...
Читати приклад твору →Погожий сонячний день 21 червня 1941 року. Природа наливається життєдайною силою в цю благодатну пору раннього літа. Колосяться хліба, радуючи серце селянина-трудівника. Над рідною землею повільно спускається літній вечір. Спалахують міріади електричних вогнів, з широко відчинених вікон шкіл линуть веселі мелодії. Це учні-десятикласники, отримавши атестати зрілості, прощаються з рідною школою на традиційному випускному вечорі...
Читати приклад твору →Трагедію особливо гостро відчуває душа делікатна, ніжна, беззахисна. А ще — довірлива. Наче квітка до сонця, вона розкриває пелюстки, вітаючи життя. І раптом — чорний смерч. Губить надію, карає за простоту і наївність.
Та квітка проросла навесні 1917 року. Звалася вона молодою українською республікою. Над Києвом стояв "золотий гомін", що його так точно вловило вухо молодого-молодого П. Тичини...
Ще чорний вал війни котився на схід, ще доводилося зазнавати гіркоти поразок і відступу, а вже тоді рядовий солдат, колгоспник з Наддніпрянщини Іван Орлюк жив мрією про повернення до мирної праці. Навіть у страшну хвилини свого життя, перед судом військового трибуналу, він проголошував заповітне:
"Я так люблю сіяти! Люблю орати, косити, молотити".
Цими словами Олександр Довженко узагальнює характер цілого народу, який ніколи не був завойовником, завжди прагнув лише сіяти, косити, будувати.....