I. Сатирична іронія вірша. (Саме гумор і сатиру обрав В. Самійленко, щоб підштовхнути читача до роздумів про справжній патріотизм, чесність, самовідданість, порядність та лицемірство, пристосуванство людини.)
II. Хто вони, ура-патріоти? (Ще давні мудреці стверджували, що справжній патріот той, хто здатен віддати своє життя заради батьківщини. Існують ще два типи громадян: ура-патріоти і не-патріоти. Перші люблять себе в Україні, своє місце — реальне чи уявне — в її долі, гадають, що тільки вони можуть її порятувати. Другі — не мають України в собі. І ті, і інші не мають нічого спільного з істинними патріотами.)
1. Гумор і сатира — найбільш дієва зброя проти псевдопатріотів. (Так вважає поет В. Самійленко і доводить це своїм віршем "На печі (українська патріотична дума)". Бо насправді там нічого патріотичного немає. Є тільки порожні балачки про Січ Запорізьку, про славне минуле, про те, як пращури боролися за волю.)
2. Піч як місце виголошення патріотичних промов. (Ліричний герой сатиричного вірша любить себе в Україні і свою піч в Україні:
Ба та піч — не чужа, українська то піч,
І думки надиха мені рідні...
Ура-патріотові вигідно служити Україні, не злазячи з печі. Адже туди не дістануть ні кулі, ні шаблі. Звідти можна вести гарячі промови (та й то тихо, щоб не почув поліцай і не посадив до в'язниці). І взагалі у псевдопатріота є свій метод публічності:
Так нехай же працюють словами й пером
Ті, що мають дві шкури в запасі...
Тож залишається лежати тихо на печі і мріяти, мріяти, мріяти...
І у мріях скликаю численні полки
З тих, що стати за край свій охочі...
Ура-патріот закликає і митців, "щоб світило над нашою ніччю", але сам і патріотичних книжок не бажає мати, бо небезпечно. Ось таке воно, нутро псевдопатріота.)
3. Художні засоби висвітлення теми патріотизму і псевдопатріотизму. (Серед арсеналу художніх засобів, якими майстерно володіє В. Самійленко, в патріотичній думі влучно використано іронію, порівняння, епітети, а також
розповідь від першої особи, що підсилює сатиричний ефект вірша:
О країно моя! Я зв'язав свій язик,
Щоб кохати безпечно ідею;
Але в грудях не можу я здержати крик
У годину твого ювілею.)
Викривальне значення сатиричного вірша В. Самійленка. (Кожен любить Україну по-своєму. Хтось любить Україну, бо за неї гинули його предки.
Хтось — бо в ній має бути хороше. Хтось — за пісні, вишиванки. А хтось — тому, що любить себе, а звідси Україну як частку власного "я". Ця любов не має нічого спільного зі справжнім патріотизмом. У фінальній частині вірша автор викриває псевдопатріотизм, нещадно іронізуючи:
"Ще стоїть Україна! Не вмерла вона
І вмирати не має охоти.
Кожна піч українська — фортеця міцна,
Там на чатах лежать патріоти".)