З дитячих років Великий Кобзар глибоко співчував людському стражданню. Чуйна й людяна дитина, він переймався нещастями покривджених. Ще юнаком Тарас жадібно вслухався в сумні оповіді про минуле українського народу, про кривди, які чинили над ним, про його одвічний душевний біль.
Вже в зрілі роки, перебуваючи в засланні, Тарас Шевченко написав хвилюючий вірш "І виріс я на чужині...". У цьому вірші Кобзар згадує сумну подорож на Україну, до рідного свого села. І довелося побачити Кобзареві пригнічений народ, що стогнав під ярмом неволі. Дорогі серцю місця вражають поета в саме серце:
У тім хорошому селі
Чорніше чорної землі
Блукають люди. Повсихали
Сади зелені...
Цей драматичний пейзаж викликав у Шевченка гострий біль і жорстокий осуд. Кобзар впевнився, що "скрізь на славній Україні людей у ярма запрягли пани лукаві". Шевченко побачив, що становище селян нестерпне. Поет вважав, що єдиним шляхом здійснення заповітної мрії трудящих є шлях знищення гнобителів народу. На Україні не повинно залишитися й сліду панського. Цей вірш Шевченко писав, криючись від наглядачів, і, мабуть, тому кожен його рядок сповнений праведним гнівом і щирістю.
"Сонце заходить, гори чорніють..." — одна з найчарівніших поезій великого Кобзаря. Тарас Шевченко з натхненною майстерністю передав глибокі почуття ліричного героя, які
роджені розлукою з рідним краєм і нелюдськими умовами солдатчини. Читача захоплює картина вечора. На небі з'явилися зірки:
- "Сонце заходить, гори чорніють..." (повний текст)
- До кого звертається Т. Шевченко в поезії "Сонце заходить, гори чорніють"?
Сонце заходить, гори чорніють,
Пташечка тихне, поле німіє.
Картини природи глибоко хвилюють поетичну уяву Кобзаря. Яке різноманіття почуттів за зовні простими рядками цього вірша! Шевченко "серцем лине в темний садочок на Україну". І "ніби серце одпочиває" від цих спогадів. Вечірня зоря навертає поета до печалі — важкої, аж до сліз:
Ой зоре! Зоре!
Чи ти зійшла вже і на Украйні?
Чи очі карі тебе шукають
на небі синім?
Кобзаря дуже хвилює, чи згадують його любі земляки, покинуті Богом на милій Україні.
Непереможна любов Тараса Григоровича Шевченка до народу й Батьківщини є взірцем щирого патріотизму. Поета карали, забороняли писати, малювати, навіть жити в Україні, але Кобзар не перестав мріяти про щастя й свободу Вітчизни.