Гюстав Флобер — видатний французький письменник, майстер витонченого психологічного аналізу. В історію літератури він увійшов як засновник "об'єктивного роману", в якому автор, на думку письменника, повинен уподібнитися до Бога — створити свій художній світ і піти з нього, тобто не нав'язувати читачу своєї точки зору. Творчість Г.Флобера стала новим етапом у розвитку західноєвропейської літератури: він зумів не тільки створити правдиву картину французького життя, а й розкрити драму повсякденного існування людини.
Ця драма яскраво віддзеркалювалася в романі "Пані Боварі", Г.Флобер виносить ім'я своєї героїні в назву роману, і читач розуміє, що вона непросто головна дійова особа твору, а й уособлення самостійної дійсності.
Персонажі й середовище в творі ще прозаїчніше, ніж навіть у Cтендаля і Бальзака. Твір цілком виправдовує свою другу назву — "Провінційні звичаї". Перед читачем проходить низка докладних і вірогідних картин повсякденного життя Нормандії наприкінці 40-х рр.. ХІХ ст.. Ми маємо в романі повний набір типів, характерних для того часу і місця: лікар, аптекар, крамар, нотаріус, власниця сільського готелю, священик, сусідський землевласник, фермер тощо. Історія кохання та розчарування Емми Боварі може бути взірцем "нецікавого сюжету": в романі не відбувається жодних яскравих подій, усе буденне й звичайне ("Я малюю сірим по сірому", висловився про свій твір письменник). Розвиток почуттів Емми та інших персонажів, вплив на них оточення й середовища письменник вивчає із сумлінністю вченого-природознавця. Проте навряд чи такий докладний опис провінційної рутини сам по собі міг перетворити роман на один з "вічних книг". Причина невмирущої слави твору в іншому: Флобер із небаченою глибиною та драматизмом розкрив той конфлікт між мрією і реальністю, з яким рано або пізно доводиться зіткнутися всім людям.
Життя Емми Боварі, центральної героїні флоберівського роману в різних варіантах повторює одну і ту саму ситуацію: вона створює уявлення про якийсь ідеальний світ, шукає його навколо себе і не може знайти. Гостре розчарування розбиває її серце, стає причиною відрази до життя. Цей негативний урок нічому її не навчає: Еммина душа знову й знову починає жити ілюзіями, які, в свою чергу, приречені на загибель під тиском вульгарної реальності. Трагічний фінал роману очікуваний і закономірний. Емма не бажає розлучатися зі своїми ілюзіями, визнати, що життя мудріше. Для Емми залишається єдиний вихід — самогубство. Це остання і остаточна втеча героїні від дійсності.
Автор не виводить у романі жодного позитивного героя і таким чином не нав'язує читачу можливого вирішення конфлікту, залишаючи все на розсуд читача.