Чому Том і Гек протиставляють себе світові дорослих?
Це дуже просте питання. Тому що дорослі живуть не справжнім, а вигаданим життям. Тому що дорослі понад усе ставлять Гроші. Ось чому. Справді, весь Санкт-Петербург живе не так, як хоче. Начебто театр, і у кожного своя роль. Містечко назвали ім'ям великої столиці. Така собі скромність. І не лише вони: десь поблизу є крихітне місто з гучною назвою Кейро, тобто Каїр. І люди з цих міст ретельно виконують свої ролі.
Дорослі шмагають своїх дітей різками, бо так заведено. Самі жалкують з цього, але так написано в ролі.
Дорослі ходять до церкви, як годиться, але ніколи не дослухають повчання. Бо воно нудне і вже давно усім відоме.
Дорослі ходять один до одного в гості, розмовляють не про те, що їх справді цікавить. Є спеціальні теми для гостин.
Між тим діти живуть повнокровним життям. Вони збирають скарби, які дорослим здаються мотлохом. Наприклад, скляні, алебастрові і металеві кульки. Жваво йде купівля-продаж різнобарвних квитків недільної школи. Вони б'ються й укладають мир. Вони навіть закохуються у свої 10 років, сваряться та намагаються врятувати від кари своїх "наречених". Вони живі, і для них немає ще завчених ролей. Хоч, правда, є Сід і Мері...
Я не скажу, що дорослі не виховують дітей. Саме через виховання Том і Гек мріють знайти грошовий скарб. Та коли знаходять, добре розуміють, що без тих грошей їм було краще. А дорослі так засліплені блиском цілої купи срібних і золотих доларів, що, як навіжені, почали перекопувати майже не все місто. Отой Санкт-Петербург.
Тепер зрозуміло, чому Том і Гек протиставляють себе світу дорослих. Вони не роблять це навмисне. Це просто так виходить.
Але вони виростуть. Вони повторять долю своїх батьків, хоч і не повністю. Та поки що вони малі, а тому щасливі навіть тоді, коли нещасні. Але їхня радість і горе — радість і горе вільних, хоч і забобонних, людей.