И читатель вероятный
Скажет с книгою в руке —
Вот стихи, а все понятно,
Все на русском языке.
О. Твардовський
Чи може бути незрозумілою ця "Книга про бійця", якщо вона пов'язана з народним життям так, що інколи здається, ніби немає ніякої можливості відокремити її від народної творчості? Л народ завжди говорить правду про своє життя, якою б гіркою вона не була. Тобто я хочу сказати, що "Василій Тьоркін" — це богатирський епос про Велику Вітчизняну війну, що складається із окремих бувальщин.
У поемі автор показав війну такою, як вона є — від атаки до привалу чи бані. Ми бачимо не стільки авторську, скільки загальнонародну точку зору на все, що відбувається. Поема написана мовою досить звичною і зрозумілою будь-якій російській людині, чим би вона не займалася і яку б освіту не мала.
Так, у четвертій бувальщині — "Про війну" — Твардовський використовує народну приказку
Тут не скажешь, я — не я,
Ничего не знаю,
Не докажешь, что твоя
Нынче хата с краю.
У п'ятому розділі — бувальщина "Тьоркіна поранено" — зустрічається каламбурний приспів "Тула, Тула, Тула я — Тула родина моя".
Є у поемі звичайні казкові висловлювання, наприклад у першому розділі "На привалі":
Как ни трудно, как ни худо, —
Не сдавай, вперед гляди,
Это присказка покуда,
Сказка будет впереди".
У восьмому розділі "Два солдати" ми чуемо відгомони народної казки про розумного і майстерного солдата і жадібну стару.
Інколи у поемі відчуваються пісенні інтонації народних або тодішніх популярних пісень. У розділі "Гармонь", наприклад, чутно підтекстом пісню Б. Ласкіна "Три танкісти". І весь цей розділ пройнятий духом народності: від мови самого автора-оповідача до діалогів бійців.
Я не можу навести відтіля цитату, тому що треба було б цитувати все. Недаремно майже відразу цей розділ прийшов на естраду разом із баяном, щоб уже ніколи не розлучатися із народними наспівами, із піснею, частівкою, приспівами у танці.
Серед розділів "Тьоркіна" є трагічний розділ, який, за словами самого автора, писався під впливом старовинної пісні про солдата "Ты не вейся, черный ворон, над моею головой", відомої ще з російсько-турецької війни кінця XIX століття. Розділ "Смерть і воїн" весь побудований на фольклорному матеріалі, на казковому мотиві боротьби зі смертю.
За далекие пригорки
Уходил сраженья жар.
На снегу Василий Теркин
Неподобранный лежал.
Снег под ним, набрякший кровью,
Взялся грудой ледяной.
Смерть склонилась к изголовью: —
Ну, солдат, пойдем со мной.