З мого погляду, логічна. Зовсім інше питання, подобається нам Наташа в епілозі чи ні. У романі ми зустрічалися з Наташею-дівчинкою, веселою, життєрадісною, життєлюбною, потім з Наташею-дівчиною, яка робить помилки, кохає, страждає.
Толстой тонко простежує діалектику душі Наташі, яка не кінчається власне у романі і продовжується в епілозі. Звичайно, за минулі сім років вона змінилася зовні: "розповніла і поширшала, так що важко було впізнати в цій сильній матері колишню тонку і рухливу Наташу. Риси обличчя її визначилися і мали вираз спокійної м'якості і ясності. В обличчі її не було, як раніше, цього безперестанку палючого вогню пожвавлення, що складало її привабливість". Але за своєю суттю Наташа залишилася така сама.
Вона стала спокійніша, серйозніша. І це цілком зрозуміло і цілком природно, тому що Наташа в епілозі — мати чотирьох дітей і віддає себе всю без останку їх вихованню.
Логіка поведінки Наташі виявляється, з одного боку, вже в тому, що Наташа в епілозі — це продовження розкриття образу. Образ у романі не був закінчений, він вимагав свого закінчення в епілозі. Те, що мимохідь намічалося в романі, розвилося й оформилося в епілозі: "Усі пориви Наташі мали за початок тільки потребу мати родину, мати чоловіка (як вона, не стільки жартуючи, скільки відверто, кричала в Отрадному). Одна стара графиня чудувалася подиву людей, які не розуміли Наташу, і повторювала, що вона завжди знала, що Наташа буде відмінною дружиною і матір'ю".
З іншого боку, Толстой втілив в образі Наташі свій ідеал жінки (я так вважаю). Ідеал жінки для Толстого — жінка-мати (роблю такий висновок тому, що одна з кращих героїнь роману княжна Мар'я в епілозі також показана матір'ю). Толстой вважає, що "мета шлюбу — родина". Якщо так, то Наташа, яка вийшла заміж за П'єра, повинна неодмінно стати матір'ю. Але роман кінчається на одруженні Наташі. Де ж можна буде розповісти про родину Наташі і П'єра? В епілозі, що і робить Толстой. "Наташі потрібен був чоловік. Чоловік був даний їй. І чоловік дав їй родину", — пише Толстой. Виходить, Толстой в епілозі говорить про Наташу найголовніше. За моїми міркуваннями (не знаю, наскільки вони правильні і переконливі), виходить, що так.
У Толстого жінка — це витвір природи, призначений для того, щоб давати життя собі подібним. Саме цю місію Наташа і виконує в епілозі. У Толстого все надзвичайно природно, реально, як повинно бути насправді, все так, як хоче необмежено владна природа.
Багатьом Наташа в епілозі не подобається, багато хто, читаючи епілог, розчаровуються в ній. Я думаю, що відбувається все це тільки тому, що Толстой зображує в епілозі Наташу природною, нічого не перебільшуючи і нічого не применшуючи в ній. Природність стану героя в зображенні Толстого завжди сильно діє на читача. Але вона може діяти у бік позитивний і негативний. Уданому випадку на мене — у негативний. Мені більше імпонує мати Марія, ніж мати Наташа. Я не можу за це засуджувати Толстого. Толстой — великий художник, він до останньої сторінки роману залишається послідовним і вірним собі. Такаю, якою ми бачимо Наташу в епілозі, вона була завжди, просто в епілозі змінюється зовнішня обстановка дії, умови існування родини П'єра і Наташі, тому вона змушена була змінитися зовні, пристосовуючись до інших умов життя, нових інтересів, нових турбот, а змінилася вона чисто по-ростовськи. Адже в епілозі ще більше помітна її ростовська порода, порода безмірного життєлюбства і кохання.