Мої роздуми над проблемами сім'ї після прочитання роману "Анна Кареніна" Л. Толстого

Мої роздуми над проблемами сім'ї після прочитання роману "Анна Кареніна" Л. Толстого

Епіграф роману "Мне отмщение и аз воздам" має символічний зміст, він не тільки говорить про провину Анни і покарання за неї, скільки є своєрідним попередженням лицемірам з вищого світу, які вважали, що мали право судити і карати жінку, яка є такою щирою у своїх почуттях. "Не вам судити її!" — наче говорить цією системою образів сам автор роману.

Лев Толстой — великий майстер драматичної прози. Його роман "Анна Кареніна" зображує світське товариство кінця XIX сторіччя з усіма його проблемами та недоліками. У центрі уваги автора — сімейні стосунки. У романі можна побачити дві основні сюжетні лінії: одна з них пов'язана з долею Анни Кареніної, інша — з духовними пошуками та образом життя Костянтина Левіна. Внутрішнім зв'язком цих двох ліній є конфлікт з лицемірними законами суспільства, з несправедливим устроєм дворянського "вищого світу", хоча виходять вони з цього конфлікту по-різному: Анна йде до загибелі, Левін знаходить підтримку у "народній правді", у моральному світогляді патріархального селянства.

Родина Кареніних зовнішньо мала пристойний вигляд. Нещастя Анни полягало у житті з нелюбим чоловіком, за якого її видали заміж. Тому усю силу своєї любові вона віддає сину Сергію. Саме він є для неї сенсом життя, а не Олексій Олександрович Каренін, який сприймав людей як свою власність. Дізнавшись про зв'язок дружини з Вронським, Каренін згоден на продовження зовнішньо нормальних сімейних стосунків, аби не зашкодити своїй репутації. Але Анна так жити не може. Вона духовно вища за свого чоловіка і розриває стосунки сама. І тут виходять на поверхню усі негативні якості Кареніна — лицемірство, озлобленість, жага помсти.

Проте під час хвороби Анни письменник відкриває й інші риси Кареніна — співчуття, переживання за дружину, турбота про дитину Вронського та Анни; він ладен взяти на себе усі клопоти, пов'язані з розірванням шлюбу. Але ця людяність Кареніна носить тимчасовий характер. Він знає, що дворянський світ не пробачить йому порушення правил та відплатить презирством за кожний великодушний крок. Каренін підкорюється владі графині Лідії Іванівни та інших "керівників суспільної свідомості".

Толстой завжди підтримував принципи добрих сімейних стосунків, щасливого родинного життя, спокійного дитинства. Анну він не осуджує тому, що її сім'я не була щасливою. Вона не кохала свого чоловіка, а той взагалі думав тільки про себе. Кареніна тішила думка про те, що світ захоплюється його красунею-дружиною, що в нього підростає син. Але цікавитися їхнім життям було не в його правилах. Вимога розлучення явилася для нього несподіванкою, а не наслідком його ставлення до інших. Він нічого не помічав, адже нічого не хотів бачити. Каренін керувався законами світу, де зовні все пристойно, а за ширмою — лицемірство, зрада, духовна порожнеча. Анна не могла залишатися у цьому ворожому для неї світі, тому намагалася витягти з нього і Вронського. Проте розваги у світських колах виявилися для нього важливішими за кохану жінку. Трагедія Анни полягала у її благородному характері. Вона вірила в можливість шлюбу з коханим чоловіком. Ця віра стала сенсом її життя, але нічого не змогла змінити. Втрата Вронського як духовно близької людини, презирливий осуд світу за її поведінку — усе це важким тягарем навалилося на Анну. І ця тендітна жінка зламалася, вона не змогла жити так далі.

Співаючи гімн щасливій родині, Толстой у той же час не осуджував свою героїню. Великий гуманіст, письменник показав приклад винятку з правил. Трагічна загибель Анни була спричинена в основному суспільним устроєм тих часів, який не приймав подібних жінок у свої кола. Тема людської долі, сімейних стосунків та особистого щастя була актуальна у всі часи. Саме тому роман Толстого "Анна Кареніна" цікавий і зараз.