Життя як воно є у романі Л. Толстого "Анна Кареніна"

Взявши за сюжет історію кохання молодої жінки Анни Кареніної, Лев Толстой у своєму романі відобразив широку панораму життя російського суспільства кінця XIX сторіччя. Автор вкотре довів, що є неперевершеним майстром епічного жанру і знавцем життя і побуту різних верств населення Росії тієї доби.

На прикладі Степана Аркадійовича Облонського письменник показав життя петербурзьких чиновників вищого рангу. Це та категорія суспільства, яка має певні статки у вигляді земельних та лісових угідь, нерухомості, веде досить безтурботний спосіб життя. Переважна більшість чиновників байдуже ставиться до служби, ліберальна чи поблажлива до людей. Майже всі вони люблять обідати у дорогих ресторанах і, хоча мають чимало боргів, від своїх звичок не відмовляються. До того ж зраджують своїх дружин і постійно залагоджують сімейні конфлікти, як це робить Стіва Облонський. Життя цього прошарку суспільства упродовж тривалого часу не зазнавало суттєвих змін. Прогрес у цьому сенсі належить дворянам-господарникам, які залишають насиджені петербурзькі квартири і виїздять у сільські маєтки. Таким є Костянтин Дмитрович Левін. Невдало освідчившись у коханні, він усамітнився у селі і повністю присвятив себе сільськогосподарським турботам. Спочатку не все складалося так, як він хотів, проте Левіи багато працював і Сподівався перебороти одвічну селянську невибагливість: вдосконалював рільництво, заводив нові породи худоби, навіть збирався написати книгу з сільського господарства, у якій враховував і особливості роботи найманих селян.

Вишукане товариство столиці було єдиним у відстоюванні традицій, певних правил і моральних засад. Проте у ньому існували своєрідні групи. До першої належали офіційні особи, чиновники міністерств, люди розумні і розважливі. Другу групу об'єднала навколо себе графиня Лідія Іванівна. Сюди входили старі негарні цнотливі жінки і розумні честолюбні чоловіки. Саме цей гурток вважався "совістю петербурзького товариства". До третьої групи вищого світу належав гурток княгині Бетсі Тверської. Це був світ балів, розкішних туалетів, веселих обідів. До товариства військових офіцерів належав головний персонаж роману — граф Олексій Вронський. Верхівку петербурзького суспільства ми бачимо і на модних закордонних курортах. Щоправда, тут можна зустріти не лише дам у вишуканих сукнях, а й бідних художників, позашлюбних дворянських дітей і тих, котрі опустилися на саме дно через хвороби, алкоголь, наркотики чи азартні ігри. Ціла галерея строкатих образів різних верств суспільства проходить перед читачем упродовж роману. Деякі персонажі є виразниками ідей історичної доби Толстого. Ось приятель Левіна — Свіяжський, який очолює повітове дворянство. Він має ґрунтовні знання у різних галузях, розмірковує над життям, висловлює свої думки, відмінні від суджень більшості, чим викликає повагу Левіна. Свіяжський, з презирством ставлячись до дворянства, вважає, що з них багато хто сумує за часами кріпацтва, однак він чесно служить, очолюючи дворянство свого повіту. У Левіна не настільки загадкова душа, але він більш дієвий, від порожніх балачок переходить до діла і намагається щось таки робити, а саме по-новому господарювати на землі. Це було нелегкою справою, бо заважала поточна робота, а головне — селяни з віковою недовірою ставилися до пана, не вірили, що він може хотіти чогось іншого, аніж примусити їх робити більше за меншу платню. Проте наполегливість Левіна давала свої плоди: один селянин узяв під пай городи, інший зібрав артіль, щоб доглядати за худобою. Панові доводилося постійнр викорінювати головний принцип російського селянина — "як Бог дасть". Але те, що до нього приєдналася і повністю розділила сільські турботи чоловіка його дружина Кіті, доводить, що

Левін — на правильному шляху.

Талант письменника не лише в тому, щоб повною мірою відстежувати події основної сюжетної лінії, а й показати широку панораму життя, на тлі якої розгортається сюжет. Толстому, як нікому іншому, це вдалося.