Анна Кареніна — жертва власних пристрастей. Роздуми над романом Л. Толстого

Можливо, дехто і вважає Анну Кареніну егоїстичною натурою та самозакоханою панночкою, яка кинулася під потяг через те, що не змогла міцно прив'язати до себе коханця. Проте я вважаю, що все набагато глибше, ніж такий поверховий підхід до образу головної героїні роману Толстого. Мені щиро шкода Анну, іі лише через почуття жіночої солідарності. Толстой дуже чітко зобразив душевну драму Анни, її гріхопадіння і прагнення не допустити спаду високих почуттів. Можливо, і не слід чекати від неї здорового глузду і виваженості своїх вчинків, адже вона вперше покохала і такою вона є насправді. Вона не вміє маскуватися, лицемірити чи просто приховувати свої почуття. Познайомившись із Вронським, вона по-іншому подивилася на свого чоловіка, якого по суті нікого й не кохала. Єдине, що залишилося незмінним у її житті, це любов до свого на Серьожі. Життя змінилося і понесло її далі на хвилях кохання. Від жінки, спокійної і байдужої, сповненої гідності, не залишилося й сліду. Анна втратила пильність, її стосунки з Вронським стали надто помітними і неприхованими. Вона перестала реагувати на зауваження чоловіка, а незабаром — вищий світ відвернувся від Анни, її перестали запрошувати на бали і світські раути, де вона ще не так давно була бажаним гостем і рівною серед рівних.

За цих обставин Каренін показав себе людиною світською, виваженою, без зайвих емоцій. Він був пригнічений і розбитий, але продовжував опікуватися сином і намагався врятувати свій шлюб з Анною. Другу дитину вона народжувала в домі Кареніна. Пологи були важкими, і Олексій Олександрович хвилювався за Анну. Після народження дівчинки побачив у ній риси дружини і відразу полюбив це дитя. Зрада Анни зруйнувала службову кар'єру Кареніна, іноді він ставав посміховиськом на світських вечірках, але намагався триматися з гідністю.

Що ж до Анни, то політ її зірки був приречений. Не допомогла і поїздка за кордон, і життя у заміському будинку Вронського. Донечка Анна не викликала у жінки материнських почуттів. Усі її зусилля були спрямовані на те, щоб утримати біля себе коханого чоловіка, щоб кохання його не зазнало спаду. Але постійні претензії Анни до Вронського псували їхні стосунки і часто його дратували. Інколи він намагався чинити всупереч, бо Анна надто обмежувала його свободу. Він, як і раніше, вів світський спосіб життя, Анна ж змушена була сидіти вдома, чекаючи на свого коханця, а потім мучити і його, і себе своїми ревнощами і підозрами, що він її розлюбив. Поступово вона призвичаїлася до опіуму, щоб поліпшити своє самопочуття. Ще задовго до кінця роману читачеві стає зрозуміло, що довго це тривати не може. Розв'язка — неминуча і найпевніше — трагічна. Загнана у глухий кут моральними законами вищого світу, а також своїми почуттями, яких до зустрічі з Вронським ніколи не знала, доведена до відчаю, Анна кинулася під потяг. Як виявилося, даремно Анна підозрювала Вронського у тому, що він її розлюбив. Смерть Анни стала для нього справжньою трагедією. Він пішов добровольцем на балканську війну. Маленьку Анну забрав Каренін. Невгамовна пристрасть Анни зруйнувала кар'єру і життя двох чоловіків, які її кохали.

Мені щиро шкода героїню Толстого. Небажана у вищому світі, Анна боялася над усе перестати бути бажаною і в серці Вронського. А тому, діючи на випередження, вирішила вкоротити собі віку. Особисто я за кохання, яке окрилює і возвеличує, а не спустошує душу.