У творах видатного російського письменника Л. М. Толстого життя показано повно, у всій його розмаїтості. М. Горький стверджував: "Толстой — це цілий світ". Дійсно, у кожний твір цього автора ми входимо, наче у великий світ, створений за законами мистецтва, законами краси, законами життя, сповненого звуками, кольором, запахами, безперервним рухом. Відображаючи дійсність такою, якою вона є, Л. М. Толстой водночас піддає суворій критиці її темні сторони, нещадно засуджує зло, що руйнує красу життя. Саме таким злом, на думку письменника, є війна.
Ставлення автора "Війни і миру" до війни носить не поверхневий, не теоретичний характер, воно глибоко вистраждане та осмислене письменником, офіцером-артилеристом, безпосереднім учасником бойових дій під час кримської війни. У більшості творів воєнної тематики Л. М. Толстой висловлює ставлення до війни як до безглуздого винищення людей, зі сторінок його романів та повістей лунає відкрите неприйняття війни. Письменник показує природний страх смерті, який охоплює простих людей, нерозуміння цими людьми того факту, що вони мають винищувати подібних до себе. У своїй творчості Толстой як мислитель підвищується до заперечення війни, а як художник намагається відобразити це ставлення образно та яскраво.
Критичне ставлення до війни Л. М. Толстой висловив у романі-епопеї "Війна і мир". На сторінках цього твору війна представлена так, як її бачила більшість простих людей: тут розкривається героїзм і мужність російських солдат, таких, як капітан Тушин; патріотизм усього народу, який рішуче встає на захист Батьківщини; благородство таких чесних і відкритих людей, як Наташа Ростова. Письменник виражає своє захоплення простим героїзмом скромних захисників Вітчизни.
Своє ставлення до війни Л. Толстой висловлює, змальовуючи перший бій Миколи Ростова, тоді ще новачка у гусарському полку.
Ось перед нами дивовижний пейзаж: "блакитні гори за Дунаєм, монастир, таємні ущелини, залиті до верхівок туманом соснові ліси". І яким контрастом виступають поруч з цим картини обстрілу... Микола Ростов бачить все це очима людини, для якої війна ще не стала професією, його обіймає жах від того, як легко руйнується ідилія та краса природи. Спостерігаючи зелені ліси, гори, поля і гори трупів, якими вкривається ця велична природа, ми повністю поділяємо почуття героя: "Одне нероздільне почуття страху за своє молоде, щасливе життя володіло усім його єством".
Не лише молодий Миколка висловлює негативне ставлення до війни. Один з головних героїв роману, Андрій Волконський, стверджує: "Війна є найбільш огидною справою у житті. Треба розуміти це і не гратися у війну". Це зрозуміло кожній людині, всьому народу, але не правителям країни. Саме ці правителі нав'язують людству цю безглузду криваву гру — війну, яка суперечить прагненням мирного населення.
Заперечення війни виявляється в епізодах роману, в яких зображують почуття солдат: вони не знають, за що і з ким вони воюють,простому народу не зрозумілі задачі та цілі війни. Це особливо яскраво відображено у картинах війни 1807 року, яка в результаті складник політичних інтриг завершилася Тильзитським миром. Разом із Миколою Ростовим читач потрапляє до шпиталю, де бачить страждання поранених, бруд, хвороби, відсутність найнеобхідніших речей для догляду за постраждалими. А ось інша картина: братання Олександра / з Наполеоном , показне нагородження герої з обох боків. Звісно, у Миколи, як і у самого автора, як у будь-якої людини, виникає закономірне питання: "Навіщо вбивають людей?" Це питання відображає позицію письменника:осуд безглуздої війни,насильницьких, політичних інтриг. Він переконаний, що війна 1805-1807 років — це справжній злочин влади перед простим народом.
Також негативно Толстой ставиться до війни 1812 року. Письменник не може зрозуміти, як пов'язані політичні обставини і численні факти вбивств насильства серед християн, тому зображує початок війни, як всесвітньої трагедію: "12червня сили Західної Європи перейшли кордони Росії, і почалася війна, тобто сталася противна людському розуміння та всій людській природі подія". У серці письменника залишається неприйняття та осуд війни. Він уважає інтереси політики недостойними, такими, що суперечать призначенню людини на землі, а прояви насильства — негуманними і противними природі людини.
Війна у розумінні Л. Толстого — це найвищий прояв насильства, а "на будь-яке насильство, з якого боку воно не відбувається", письменник дивився "з огидою". Тому у романі автор стверджує необхідність об'єднання людей доброї волі, які, узявшись за руки, зможуть протистояти тим, хто нав'язує народам війни. "Але ж як просто!" — вигукує автор, висловлюючи ідею об'єднання супротивників війни. Затвердження та зміцнення живого життя у численних, різноманітних його проявах, складає душу, зміст і мету всієї творчості письменника. Актуальність цієї ідеї є незаперечною, саме ця думка і складає найважливіше значення слова "мир" у назві роману-епопеї Л. М. Толстого.