Сатиричне змалювання державного устрою, законів та звичаїв Ліліпутії (за твором Дж. Свіфта "Мандри... Гуллівера")

Сатиричне змалювання державного устрою, законів та звичаїв Ліліпутії (за твором Дж. Свіфта "Мандри... Гуллівера")

І. Життєвий досвід Дж. Свіфта, який знайшов відображення в романі "Мандри... Гуллівера". (Відомий англійський письменник-сатирик Дж. Свіфт (1667-1745) здобув богословську освіту, декілька років був священиком, активно займався політичною діяльністю. Служив особистим секретарем багатого вельможі й дипломата Вільяма Темпля. У його будинку Дж. Свіфт мав змогу спостерігати життя політиків і дипломатів. За дорученням Темпля бував навіть у королеви Англії Анни. Після смерті Темпля повертається до Ірландії, де одержав парафію в маленькому містечку. Через деякий час, виступивши у пресі з блискучими сатирами та памфлетами, занурюється у вир політичної боротьби.)

ІІ. Літературна спадщина Дж. Свіфта, (Сатирик, публіцист і поет, Дж. Свіфт увійшов в історію літератури передусім як автор роману "Мандри до різних далеких країн світу Лемюеля Гуллівера, спочатку лікаря, а потім капітана кількох кораблів". Роман вийшов друком 1726 р. Працював над ним письменник протягом десяти років. У романі казкові форми та фантастичні ситуації майстерно поєднані з реальними деталями.)

ІІІ. Сатиричне змалювання державного устрою, законів та звичаїв Ліліпутії.

1. Фантастична зустріч Гуллівера з мешканцями Ліліпутії. (Головний герой твору Гуллівер на борту судна "Антилопа" відплив із Брістоля у південні моря. Під час подорожі корабель потрапляє у зону шторму та розбивається. Гуллівер, рятуючи життя, довго пливе й виходить на берег у фантастичній країні ліліпутів. Маленькі люди зустрічають Гуллівера насторожено, але досить приязно: годують, надають житло. Йому прислуговують шістсот ліліпутів, триста кравців шиють для нього одяг, шестеро найвидатніших учених навчають його ліліпутської мови.)

2. Перша особа Ліліпутії. (Перша особа Ліліпутії іменувала себе "імператором". Він був трохи вищий на зріст від своїх придворних, і цього, як іронічно зазначає Свіфт, було "досить, щоб викликати особливу пошану до нього". Імператор називав себе "окрасою й острахом світу", "монархом над монархами", "вищим за всіх синів людських", "тим, що спирається на центр землі, а головою сягає сонця", хоча був насправді зростом у три пальці.)

3. Звичаї Ліліпутії. (Щоб дістати державну посаду, треба було взяти участь у змаганні танцюристів на канаті: хто найвище підстрибне, той дістане найвищу посаду державного службовця. Найвищими відзнаками: синьою, червоною та зеленою шовковою ниткою нагороджують тих, хто виявить найбільшу спритність у незвичайних змаганнях. Імператор держить горизонтально палицю, а кандидати на нагороду то стрибають через неї, то пролазять під нею, залежно від того, піднімає чи опускає палицю імператор.)

4. Політична система країни. (В Ліліпутії є дві ворогуючі між собою партії — тремексени й слемексени. Перші — прихильники високих підборів, другі — низьких. Хоча стародавнім звичаям відповідають високі підбори, але його величність призначає на всі урядові посади тільки тих, хто має низькі підбори. Члени партій ненавидять один одного так, що навіть не їдять і не п'ють за одним столом.)

5. Причина війни між Ліліпутією та Блефуску. (Між цими державами триває багаторічна війна, причиною якої стала суперечка: з якого боку треба розбивати яйця — з тупого кінця чи з гострого?)

ІV. Алегоричний зміст роману. (Сучасники Дж. Свіфта знаходили багато спільного у державному устрої, законах, звичаях, політичному житті вигаданої Ліліпутії та їхньої рідної Англії. Так, посади та нагороди в тогочасній Англії отримували не ті, хто на них заслуговує, а хабарники та підлабузники. Імператор Ліліпутії своїми вчинками та характером нагадує англійського короля Георга І. Прихильники англійських політичних партій торі та вігів ворогують між собою точнісінько так, як ліліпутські тремексени й слемексени. За бажанням імператора Ліліпутії перетворити Блефуску на свою провінцію чітко вбачаються відносини Англії та Франції.)