Символіка кольорів у романі Стендаля "Червоне і чорне"

Кажуть, що кожна історична доба має свій колір. Скажімо, античний світ я бачу в білосніжних і золотистих кольорах. Це колір білої піни, з якої народилася Афродіта, це колір античних скульптур, це позолота інтер'єрів розкішних палаців. У більш глибокому сенсі — це чистий білий аркуш, на якому антична доба закарбувала золотом свої безсмертні шедеври. Середньовіччя залишило сірі, тьмяні і розмиті кольори. Романтизм подарував людству рожеві окуляри, через які все здавалося не таким яким було насправді. Свій колір має і доба, у якій живуть і діють герої творів Стендаля. Один із його найвизначніших романів має красномовну назву: "Червоне і чорне". У трактуванні кольорів доби Стендаля є політичний аспект.

Як відомо, двадцяті роки XIX сторіччя у Франції ввійшли в історію під назвою Реставрації. Це означає реставрацію у прямому сенсі: повернення Бурбонів та емігрантів-аристократів, котрі мріяли, щоб все було так, як до Революції, до Наполеона. Вони хотіли повернення маєтків і привілеїв, титулів і багатства. Розпочалося справжнє "полювання на відьом", гоніння на вільнодумних письменників і журналістів. На противагу реакції почало ширитися і невдоволення. Атмосфера в Парижі була насичена тривожним, передгрозовим напруженням. Здавалося, що ось-ось має відбутися виверження вулкану. А вулкан, як відомо, і складався з двох кольорів лави — червоного полум'я і чорного попелу.

Стендаль завжди був у курсі політичних подій, брав участь у боротьбі проти консерваторів і ультрароялістів на боці лібералів. Він пише політичні статті і памфлети. Не дивно, що погляди Стендаля, його політичні симпатії й антипатії знайшли відображення і на сторінках його художніх творів. Основою для роману "Червоне і чорне" став судовий процес над Антуаном Берте, про який багато писала французька преса. В образі юного злочинця письменник побачив риси, характерні для нового покоління освічених молодих людей, які вибилися із низів суспільства. Однак це не було точним копіюванням образу Антуана Берте. Стендалівський Жульєн Сорель — непересічна особистість, яскрава і художньо довершена. Автор віддає своєму героєві частину власної душі, розуму, своєї рідкісної індивідуальності. Завдяки таланту Стендаля, його герой вийшов за межі свого часу, поповнивши галерею незабутніх образів світової літератури. У романі багато дрібниць, які підтверджують схожість Стендаля зі своїм героєм. Як і Стендаль, Жульєн Сорель не любить свого батька за жадібність і непривітний характер. Свою пошану до Наполеона Стендаль передав і героєві роману. Жульєн Сорель потайки тримає у своїх особистих речах портрет Наполеона. Взагалі Стендаль володів рідкісним умінням створювати особливе коло персонажів, через яких передавав свої погляди на життя. Андре Моруа у "Літературних портретах" порівняв Стендаля з мандрівним актором, у якого завжди напоготові скринька з маріонетками. Головні ролі Належали тим персонажам із чарівної скриньки, на які хотів би бути схожий сам автор. До них і належить герой роману "Червоне і чорне".

Стендаль створив не лише філософське розуміння світу, який його оточував, а й показав найпотаємніші куточки людської душі. У серці Жульєна Сореля вирують різнобарвні пристрасті, але через роздвоєність особистості кольори його внутрішнього "я" то стають чорними від зневіри, байдужості і ненависті, то спалахують незборимим червоним полум'ям пристрасті, кохання, самопожертви. Адже за крок від страти Жульєн Сорель нарешті зрозумів, що ніколи і нікого так сильно не кохав, як пані де Реналь. Вище від пристрасті, як стверджує Стендаль, є істинне почуття. Цього висновку дійшов як сам автор, так і його герой.

Символіка назви роману Стендаля ще й у тому, що життя — це рулетка, де чорно-червоне поле притягує гравців, котрі випробовують долю. Спробував виграти у долі своє щастя і Жульєн Сорель, поставивши на чорно-червоне поле все — у тому числі і своє життя.

Ось така символіка кольорів у найвизначнішому творі доби Реставрації — романі Стендаля "Червоне і чорне".