Невгамовані пристрасті чи хитрий план пробитися до вищого світу? (За романом Стендаля "Червоне і чорне")

...Провінційне французьке містечко Вер'єр. Один із синів неписьменного теслі Жульєн має здібності до навчання. На відміну від братів, він має струнку статуру, гордовитий погляд, любить усамітнюватися і читати книжки, чим дратує домашніх. Про що він думає насамоті, стає зрозуміло трохи пізніше. Коли дев'ятнадцятирічним юнаком Жульєн потрапляє до фешенебельного будинку мера, виявляється, що це перша сходинка стрімкого підйому до омріяної вершини вищого світу. І хоча сором'язливий юнак у робочому одязі плаче перед дверима будинку мера, боючись натиснути на кнопку дзвінка, нехай це нікого не вводить в оману. Син теслі напередодні через батька висунув єдину умову мерові, що гувернер трьох його синів у жодному разі не сидітиме за одним столом з прислугою. Пан де Реналь погоджується, висунувши кілька своїх умов, серед яких — бездоганний зовнішній вигляд Жульєна і відсутність контакту з родичами і друзями. Усе це влаштовує новоспеченого гувернера, який з радістю залишає стіни вбогої оселі теслі. Новий костюм із дорогого сукна, куплений паном де Реналем, зробив Жульєна зовсім іншою людиною.

Молодий гувернер швидко освоївся у будинку мера. Він не любив дітей, але вихователем був бездоганним, добре знав латину, міг розповідати напам'ять сторінки з Біблії. Жульєн зумів так поставити себе, що менше ніж за місяць після його появи в домі навіть пан де Реналь став поважати його. Однак ненависть до вищого товариства в його душі лише зростала. Інколи юнакові доводилося стримувати одразу до всього, що його оточувало. Та все це не заважало його шанолюбству і марнославству, котрі дедалі більше поглиблювалися через зіткнення Жульєна з омріяним світом. А незабаром він зрозумів одну просту річ, що до батьківського дому він більше ніколи не повернеться. Це підтвердила випадкова зустріч гувернера з двома братами: "Гарний чорний костюм, надзвичайно охайний вигляд Жульєна і його відверта зневага до братів збудили в них таку люту ненависть, що вони його побили мало не до смерті і кинули непритомного й скривавленого".

У домі мера почалися любовні пригоди Жульєна. Кохання покоївки Елізи він відхилив одразу, навіть попри її багатий спадок. У сина теслі були шанолюбні плани. Він мріяв про кохання багатої і впливової жінки, яка мало не за руку введе його до вищого товариства. І розпочав своє сходження до вершини з ніжної і вродливої пані де Реналь. На відміну від гувернера, бідолашна жінка щиро покохала, повністю віддалася своїм почуттям: "Пані де Реналь наче вперше відчула красу природи, вона захоплювалась усім до нестями. Кохання, що проймало її, робило її заповзятливою і рішучою". Натомість Жульєн дає собі чітку настанову, далеку від пристрасного почуття: "Як тільки годинник проб'є десяту годину, я виконаю те, що цілий день обіцяв собі зробити ввечері, — інакше піду до себе і застрелюсь". А обіцяв він собі взяти руку пані де Реналь. Коли закохана жінка не висмикнула її "душа його сповнилася щастям; не тому, що він любив пані де Реналь, а тому, що нарешті скінчилась ця жахлива мука".

Таким холодним, шанолюбним і жорстоким постає головний герой упродовж усього твору. Подібних персонажів, які прокладали свій шлях у житті, використовуючи кохання жінок, у світовій літературі чимало (згадаймо Мопасана, Драйзера та інших класиків). Французький письменник Андре Мрруа так характеризує Жульєна: "Подібно до того, як одного прекрасного дня він сказав собі: "О другій годині ранку я увійду до кімнати пані де Реналь", він, дізнавшись про те, яке зло вона йому спричинила, сказав собі: "Я уб'ю її"; і від цієї миті він вже більше не розмірковує. І все ж чи любив він цю жінку? Без сумніву. Однак ідеал Жульєна — не вірність коханню, а вірність власній гордині. Він убиває без ненависті, подібно до того, як кохає без кохання; і перше, і друге він здійснює, наче перевіряючи свою силу волі".

Після пані де Реналь — нове кохання до Матильди, сповнене суперечностей. Воно майже впритул наблизило провінційного шанолюба до вищого товариства, та справжніх почуттів у його серці так і не розбудило. Взагалі Жульєн Сорель, як стверджують критики, — явище унікальне. Він ровесник романтичного героя, але водночас розмірковує і діє, а точніше — діє розмірковуючи. Особисто для мене залишається загадкою, як людина з таким високим рівнем шанолюбства, з таким холодним розрахунком, пихатістю і гординею зважилася на фатальний вчинок у церкві, знаючи наперед, що всі його шанолюбні плани, виплекані, як дитя, полетять шкереберть. Не інакше, як втрата здорового глузду чи психологічна роздвоєність особистості. Подібну роздвоєність ми вже зустрічали у Лермонтова на прикладі Печоріна. Це коли один герой діє, а інший холодно спостерігає за ним і дає оцінку його вчинкам. У героя Стендаля все трохи складніше. У ньому живуть неначе дві людини. Одна — холодно-розсудлива, яка вибирає ціль, дорогу і стежить за тим, щоб друге "я", імпульсивне і непередбачуване, не виходило за встановлені межі.