Жорстокість та несправедливість несумісні з життям

У романі В. Скотта "Айвенго" мою увагу привернув опис мальовничого куточка природи, що розташовувався за милю від міста Ашбі. Мабуть, не один худож ник створював свої живописи просто неба в цьому райському куточку середньовіч ної Англії. Яка творча людина могла пройти повз велику луку з чудовим зеленим дерном, що була поряд і густим лісом? Здавалося, що з цього лісу вийшли казкові велетні. Це були велетенські старі дуби. Неможливо передати словами аромати за пашних трав, що пливли над лукою. Пурхання метеликів і співи птахів надихали постів на дивні балади. Не випадково і того разу тут зібралося безліч людей. Там були і багаті, і простий люд. Але всіх їх приваблювала не краса тих місць. Вони "до жидали турніру, цього найпишнішого видовища тих часів, із такою нетерплячкою, як напівголодний мадридець, у якого не лишилося й півреала на харчі для родини, дожидав кориди". Цей лицарський турнір у народі називали "збройною забавкою".

Здавалось, де й забавлятися, як не тут. Вікові дуби наче надихали на подвиг учасників турніру. Але з огляду на те, чим закінчувався турнір в Ашбі, в графстві Лертерському, нам навряд чи схотілося б милуватися красою луки, бо тамошня земля була вже не раз закривавлена. Виявляється, той пам'ятний турнір був однією з найжорстокіших "збройних утіх" тих часів. Тяжке поранення дістали по над тринадцять учасників. Загинуло чотири лицарі, але цей факт на той час мало кого бентежив, як не бентежило і те, що декілька лицарів залишилися каліками. З роману ми дізнаємося, що цей турнір у давніх хроніках називають "шляхетною й веселою забавкою в Ашбі".

На перший погляд, цей турнір — незначна подія, але він є свідченням жорстоких відносин між різними верствами населення Англії тих часів. Простий люд був доведений до відчаю гнітом феодального магнатства. Ці бідолахи, втративши надію на краще життя, об'єднувалися у збройні загони, і йшли в ліси та на пусти ща, грабували багатіїв, і зовсім не боялися місцевої влади та суддів. А що ж самі магнати? Вони "теж стали поводирями ватаг, майже так само беззаконних і здирницьких, як справжні розбійники".

Попереду на народ Англії чекали ще більш жахливі страждання. І ось турніри, подібні до того, що відбувся у Ашбі, немов примиряли і знедолених, і їх кривдників.

Місцем такої зустрічі людей різних соціальних верств і став описаний на початку твору чудовий, живописний луг. Та хоча цих людей об'єднувало спільне дійство, нічого позитивного воно не давало і нічого не могло змінити в житті ні бідних, ні багатих.

Мені, як читачеві, байдуже, хто здобув перемогу в Ашбі, тому що перемогу святкувала жорстокість. А там, де жорстокість, там і несправедливість, і страж дання. Будуючи свої стосунки на жорстокості й насильстві, суспільство не може бути щасливим. Звісно, в романі "Айвенго" одержують перемогу мужні і шляхетні лицарі. Ризикуючи життям, вони рятують безвинно засуджених. Так, наприклад, було врятовано від страти на вогнищі звинувачену у чаклунстві єврейку Ребекку.

Мені здається, В. Скотт не випадково акцентував увагу на чарівній красі при роди, на тлі якої відбувався той злощасний турнір. Адже загинули люди, які вже ніколи не зможуть побачити ні квітучої луки, ні прохолодного лісу, не зможуть милуватися блакиттю неба, дихати кришталевим повітрям — смерть відібрала все.