Легенда про Гамлета з данського літопису та її переосмислення Шекспіром

Легенда про Гамлета з данського літопису та її переосмислення Шекспіром

Легенду про Гамлета вперше записав наприкінці XІ століття данський історик Самсон Граматик у своїх збірках легенд і хронік під назвою "Історія Данії".

У ній розповідається, що за часів язичества один із правителів Ютландії був убитий на бенкеті своїм братом Фенгоном. Потім Фенгон одружився із вдовою убитого і заволодів його землями. Син убитого, молодий Гамлет (або Амлет) повинен був помститися за загибель батька. Щоб обдурити Фенгона, Амлет прикинувся божевільним. Учинки його говорили про божевілля, але в мові крилося безсумнівне підступництво, і нікому не вдавалося до кінця розгадати зміст слів Амлета. Тому Фенгон продовжував підозрювати племінника. Він намагався затягти його в пастку та змусити проговоритися, видавши щирі наміри. Але Амлета попередив про небезпеку його вірний друг і молочний брат (він став прототипом Гораціо в Шекспіра). Один із придворних (у Шекспіра — Полоній) намагався, сховавшись, підслухати розмову Амлета з матір'ю. Але Амлет знайшов його в кутку під соломою, убив, а труп кинув свиням. Він дорікав матері у тому, що вона не вірна пам'яті убитого батька.

Фенгон відправив Амлета до Англії в супроводі двох придворних (у Шекспіра — Розенкранц і Гільденстерн) з листом до англійського короля, у якому просив убити племінника. Але Амлет підмінив лист, і замість нього стратили його супутників. Амлет одружився з дочкою англійського короля і разом з нею повернувся в Ютландію, де усі вважали його загиблим. Раптовий приїзд змусив придворних перетворити тризну на свято. Амлет напоїв усіх доп'яна, а потім підпалив палац. Придворні загинули у вогні, а Фенгонові він відрубав голову, виконавши нарешті борг кревної помсти.

У 70-ті роки XVІ століття цю легенду переказав французький письменник Бельфоре. А в 90-ті роки XVІ століття в Лондоні була поставлена п'єса про Гамлета, що не дійшла до наших днів. Відомо тільки, що в ній уже з'являлася примара короля-батька, який вимагав помсти.

Шекспір написав свою п'єсу приблизно 1610 року. Узявши за основу стародавній сюжет, він показав нам Англію XVІІ століття. Шекспір говорить зі своїми сучасниками про головні питання життя.

Який Гамлет Самсона Граматика? Розумний, спритний, сильний, жорстокий, здатний не тільки безтрепетно убити людину, але і поглумитися над трупом ворога. Цьому Гамлетові майже не відомі моральні страждання, він — щирий син свого часу. У Шекспіра трагедія Гамлета полягає в тому, що людина, яка мала серце і розум, зламалася, побачивши жахливі сторони життя — кровозмішення, зраду, убивство близьких. Він зневірився в людях, у коханні, розчарувався в житті. Прикидаючись божевільним, він і справді ледве не збожеволів від підлості людей, що його оточували. Але коли його починають цькувати, як звіра, у ньому просипається принц крові, людина своєї епохи. Тоді найвище цінувалося уміння володіти шпагою, а підступництво не вважалося пороком. І Гамлет починає діяти, запевняючи себе самого, що бореться не за власне життя і трон, а за відновлення загальної справедливості:

Століття розхиталося — й страшніш всього,

Що я породжений відновити його.

Можливо, Гамлет, коли вчився у Віттенберзькому університеті, думав про науку, мистецтво, про діяльність на користь людству. А довелося йому мстити, інтригувати, прикидатися, убивати — у відкритому бою, як Лаерта, або побічно (як Офелію). Його божевілля — не тільки спосіб убезпечити себе, але й можливість говорити правду оточенню (розкіш, недозволена для принца). Він відверто дурить Полонія, Розенкранца і Гільденстерна — підступних підлесників, прислужників Клавдія, і безтрепетно заганяє їх на той світ. Але влаштовуючи перевірку самому Клавдію (сцена "Мишоловка"), Гамлет хоче переконатися в його провині. Не просто вбити, але показати, що на короля-братовбивцю очікує кара. Гамлет не бездіяльний — він готує помсту. Хоча принц розуміє, що вбивство переверне його життя. Зміст знаменитого монологу "Бути чи не бути?" полягає саме в тому, що Гамлет намагається вибрати: стати убивцею, чи жертвою. Це питання не могло стояти перед Гамлетом давньої легенди. Трагедія людини епохи Відродження, яким був сам Шекспір і яким він зробив свого героя — розбіжність між ідеалами та реальністю, неможливість жити відповідно до настанов душі.

Чоловік виявляється у ставленні до жінки. У легенді в Гамлета не було коханої. Герой Шекспіра відштовхує від себе Офелію і губить її: для нього життя дорожче за любов й кохану жінку. Потім він шкодує і кається. Потім він гине — не як борець за справедливість, а як звичайна жертва придворної інтриги. От і знайдена різниця. У Граматика Гамлет — переможець, у Шекспіра — жертва, Він не бореться, а захищається. І причиною тому — сумніви, прокляті високі помисли, що перетворили розум, але не зуміли загартувати душу. Шекспір показав нам, що люди, які йдуть поперед епохи, найчастіше стають її жертвами (згадаймо Коперника і Галілея). Але без них людство залишилося б у пітьмі середньовіччя, там, де Амлет Самсона Граматика, не задумуючись, знищував і правих, і винуватих.